Теорія Мальтуса з моменту виходу книги стала предметом гострих дискусій-одні критикували автора за негуманність ідеї, інші стали його прихильниками, побачивши в ній закон, дійсний для будь-якої епохи. Послідовники Мальтуса в 20 ст. - мальтузіанці та неомальтузіанці пояснюють бідність населення не рівнем розвитку продуктивних сил, а „природним законом природи”, а соціально-економічну відсталість країн що розвиваються не економічною ситуацією в країні та світі, а винятково надмірним ростом населення. В дійсності, помітна тенденція, що ріст засобів існування викликає надмірний ріст народжуваності, на певному етапі переходить в протилежну –підвищення рівня життя веде до зниження народжуваності і не тільки до стабілізації чисельності населення, але й до абсолютного його зниження.

Шляхи рішення

Важливість та значущість глобальної демографічної проблеми в наші часи визнають всі країни, які усвідомили, що швидкий ріст світового населення, більшість якого припадає на країни що ровиваються, відстала економіка та нерозвинута соціальна сфера яких не в змозі повернути цей ріст на благо свого розвитку; що розповсюдження небезпечних захворювань типу СНІД, сильні осередки якого припадають знову ж таки на бідні країни, ведуть до збільшення смертності; що неконтролююча міграція та урбанізація з позитивного явища перетворюються в негативне ; що зв’язок між розвитком народонаселення більш крихкий, ніж це здавалося раніше; що ріст збройних конфліктів та гонка озброєння , особливо в країнах що розвиваються , ведуть до величезних матеріальних затрат ,що значно погіршує можливості для економічного та соціального розвитку і для рішення проблеми народонаселення.

Усвідомлено, що рішення цих проблем можливо лише при сумісних зусиллях всього світового суспільства. В значній мірі це сприяло створенню в 1969 році в рамках ООН спеціального Фонду ООН для діяльності в галузі народонаселення (ЮН ФПА) і проведення під його егідою трьох Всесвітніх конференцій по проблемам народонаселення. Фонд вже на початку своєї діяльності розробив програму ООН в області народонаселення , яка охопила понад 100 країн і включає біля 1400 проектів. За минулі роки тільки фінансова допомога Фонду на здійснення національних програм в галузі народонаселення перевищила 100 млн. доларів в рік, на міжнародні програми в 1998 році було виділено 56.3 млн. доларів.

Особлива роль належить Фонду по організації та проведенню Всесвітніх конференцій по народонаселенню ,які відбулися в 1974 році в Бухаресті, в 1984 році в Мехіко та в 1994 році в Каїрі , на яких розглядалися гострі проблеми народонаселення, приймалися найважливіші програмні документи в цій галузі.

Відмінність цих конференцій від інших наукових та практичних форумів в тому, що вони проходили на високому урядовому рівні на відміну від попередніх конференцій по проблемам народонаселення , на яких експерти виступали тільки від свого особистого імені.

Одним із таких основних документів став Всесвітній план дій в галузі народонаселення, який прийняли в 1997 році в Бухаресті на 20 років.

В плані підкреслювалось, що основою для дійсного рішення проблеми народонаселення є, перш за все, соціально-економічні перетворення. В 1984 році в Мехіко відбулася друга Міжнародна конференція по народонаселенню , в якій приймали участь 147 країн проти 136 країн, які прийняли участь на конференції в 1974 році. На ній були підбиті підсумки Всесвітнього плану дій за 10 років в галузі народонаселення і прийняли Декларацію по проблемам населення та розвитку, в якій була підтверджена важливість принципів та цілей прийнятого 10 років тому Плану дій та зроблені рекомендації по дальшому його виконанню.

В 1994 році в Каїрі відбулася третя Всесвітня конференція по народонаселенню та розвитку, в якій прийняло участь вже 179 держав. На конференції прийняли підсумковий документ-20-річна Програма дій в галузі народонаселення та розвитку, яка складає 16 розділів, де розкриваються практично всі злободенні проблеми в галузі народонаселення.

В програмі підкреслювалось , що збільшується кількість держав, які усвідомлюють про необхідність розширення міжнародного співробітництва в питаннях народонаселення . В програмі розглядаються взаємозв’язки між народонаселенням , стійким економічним ростом та стійким розвитком.

Програма вміщує в себе заклик до розробки політики і законів, які забезпечують ефективну підтримку сім’ї , що є основним в суспільстві, а також сприяти її стабільності та враховувати різноманітність її форм. Розглядаються питання народжуваності, смертності та темпу приросту населення .Питання урбанізації та міграції. В цілому, звертається увага на проблеми „відтоку населення” із сільських районів і пропонуються відповідні рішення цих та деяких інших проблем , пов’язаних з переселенням в міста, з вимушеним переміщенням населення, зумовлених погіршенням оточуючої середи, ростом озброєних конфліктів.

В розділі ХІ Програми ,присвяченій питанням народонаселення , розвитку та освіти, стверджується, що в „світі жінки складають 75% неписьменних” і що на світовому суспільстві лежить особлива відповідальність за забезпечення того , щоб “всі діти отримували якісну освіту і щоб вони закінчували початкову школу”. В ній звертається увага на те , що існує тісний та складний взаємозв’язок між освітою, віком вступу в шлюб, народжуваністю та смертністю.

Література.

1.Глобальні проблеми нашого часу.-М.:Думка,1981.

2.Голубчиков Ю.Н.Населення зе6мної кулі // Географія у школі.-2000.-№20.-ст.10-22.

3.Демографічні показники країн світу,2000р. //Географія ПС.-2001.-№33.-ст.11-33.

4.Максаковский В.П. Демографічна криза у сучасному світі. //Географія ПС.-2001.-№23.-ст.13-14.

5.Сучасна демографія. /Під ред. А.Я.Кваши, В.А.Ионцева.- М.:Вид-во Моск.ун-та,1995.

6.Доценко Ю.М., Мішогло Г.О. Економічна і соціальна географія світу.-Київ,2000.