в масивах гранітів зустрічаються уламки чужорідних порід — ксеноліти. Вони привертають пильну увагу дослідників, тому що дають можливість заглянути в надра Землі. По ксенолітах можна судити про гірські породи, через які пройшла магма й уламки яких захопила із собою. Особливий інтерес викликають граніти, переповнені закономірно розташованими ксенолітами. Смугастість гранітів і подовження ксенолітів змінюються певним чином від місця до місця, намічаючи положення древніх шаруватих товщ, часто складно вигнутих.; Через граніт як би «просвічують» древні, що раніше існували до них гірські породи. Просвітчасті структури говорять про те, що гранітна магма застигала на місці свого утворення, не встигнувши переміститися в більш високі обрії земної кори.
Але граніти утворюються не тільки з магми. Ще в середині XIX в. народилися ідеї про немагматичне походження гранітів. Тепер відомо, що немагматичні граніти широко поширені в найдавніших ділянках земної кори, складених докембрійськими гнейсами і сланцями. Тут гранітні породи тісно переплітаються з метаморфічними, утворити складні породи — мігматити. Збільшення гранітного матеріалу приводить до того, що мігматити стають неяснополосчаты-ми і переходять у граніти з розпливчастими залишками первинних порід.
При застиганні гранітної магми не відразу виникає кам'яний масив. Спочатку з країв з'являється тверда оболонка, вона поступово розростається усередину і «відтискує» до середини залишок гранітного розплаву. Міняється при цьому і сам розплав, у ньому стає усе більше газів (адже вони майже не входять до складу викристалізованих мінералів). Так утвориться легкорухливий розплав, багатий парами і газами. В одних випадках він залишається на місці і застигає серед гранітів. В інших випадках розплав залишає масив і застигає в навколишніх породах у виді жил і лінз. Так із залишкової гранітної магми утвориться особлива порода — пегматит, що складається головним чином з польового шпату і кварцу.
Цікаво, що всім пегматитам властиві деякі загальні особливості. Насамперед, ці породи завжди грубозернисті і навіть гигантозернистые. Нерідко кристали польового шпату проростають кристалами кварцу клиноподібної форми, нагадуючи клинопис древніх народів. Саме цією особливістю порозуміваються інші назви пегматитів — «письмовий», «єврейський» і «рунічний» камінь.
Кристали деяких мінералів у пегматитах у довжину нерідко досягають декількох десятків сантиметрів, а іноді і більш метра. Так, у пегматитах Північної Карелії, розроблювальних для витягу з них польового шпату як керамічної сировини, довжина кристалів кварцу досягає 1,5 м. У норвезьких пегматитах були зустрінуті кристали калієвого шпату довжиною до 10 м і масою близько 100 т. На початку минулого століття в Ільменських горах на Уралі знайшли настільки величезний кристал калієвого шпату, що в ньому заклали каменоломню.
Розмір пегматитових жил, лінз і скупчень неправильної форми набагато менше гранітних масивів. Лише в деяких випадках, наприклад у басейні р. Мами в Східному Сибіру, зустрічаються великі масиви в кілька квадратних кілометрів, що складаються з пегматитів. Але пегматити тут не «чисті>, а як би просочують граніти і гнейси.
