2) Картографія з основами топографії. – Р.М. Земледух. – К.: Вища школа, 1993.

Топографія з основами геодезії

Форма і розміри Землі. Вплив кривизни Землі на горизонтальні і вертикальні відстані.

Методи визначення форми і розмірів Землі. Державна геодезична мережа.

Системи координат, які застосовуються в топографії. Орієнтування ліній в топографії.

Топографічні карти, плани. Зміст топокарти.

Короткі відомості з теорії помилок.

Визначення площ за топокартою.

Вимірювання відстаней на місцевості. Віддалеміри.

Будова геодезичних приладів. Теодоліт.

Принцип вимірювання горизонтальних і вертикальних кутів. Перевірки теодоліта.

Теодолітні ходи. Теодолітне знімання.

Методи визначення висот точок на місцевості. Геометричне нівелювання.

Нівеліри. Технічне нівелювання. Нівелювання площ.

Тригонометричне нівелювання. Тахеометричне знімання. Барометричне нівелювання.

Мензула, кіпрегель. Мензульні засічки. Мензульне знімання.

Аерофотознімання. Аерознімок. Дешифрування акрознімків.

Аерофототопографічне знімання.

Окомірне знімання. Орієнтування на місцевості.

Розв’язання задач за топографічною картою.

Література

Топографія з основами геодезії (за ред. А.П. Божок) – К.: Вища школа, 1995.

2) Картографія з основами топографії. – Р.М. Земледух. – К.: Вища школа, 1993

ОСНОВИ СУСПІЛЬНОЇ ГЕОГРАФІЇ

І. Об’єкт, предмет і зміст, структура та зв’язки

суспільної географії

Об’єкт науки. Сучасні уявлення про об’єкт науки. Об’єкт науки як фраґмент реальної дійсності чи свідомості, на який звернена рефлекція науки і який опосередкований системою понять і категорій та методами пізнання.

Сучасне розуміння об’єкта суспільної географії (СГ): людського суспільства в цілому (чи його складових частин – населення, господарства, соціальної сфери тощо), його складність і багатовимірність. Внутрішнє членування суспільства. Вивчення суспільства і його складових різними науками (суспільствознавство, філософія, історія, економіка тощо). Людиновимірність об’єкта СГ. Його сучасне розуміння через категорію людської життєдіяльності і цивілізації.

Поняття про предмет науки як окрему сторону чи властивість об’єкта. Предмет СГ – геопросторова (територіальна) організація суспільства (ГОС) чи його частин. Сутність ГОС (ТОС). Риси ГОС (ТОС): взаєморозташування об’єктів, існування територіальних зв’язків (відносин), формування територіальних утворень, регулювання геопросторовим функціонуванням.

Конкретні об’єкти дослідження СГ. Форми ГОС: глобальний, наддержавний, державний і внутрішньодержавний.

Види і рівні форм ГОС. Світовий рівень. Головна форма – держава (країна). Внутрішньоокраїнні форми: зони і райони. Поняття про первинні форми – підприємства і заклади. Форми їх територіальних асоціацій і груп: пункти, центри, кущі та вузли.

Зміст СГ: наукові ідеї, гіпотези, принципи, терміни і поняття, поняттєво-термінологічні системи, теореми, теорії, концепції тощо.

Структура СГ. Складові частини (наукові підсистеми): загальна СГ, географія населення (демогеографія), економічна, соціальна, політична географія. Класифікація наукових дисциплін СГ.

Зв’язки СГ з іншими науками: фізичною географією, демографією, економічною наукою, соціологією, політологією, історією та ін.

Завдання СГ на сучасному етапі розвитку науки та становлення української самостійної держави.

ІІ. Особливості історичного розвитку суспільної географії

Розвиток СГ у контексті суспільного (економічного і соціального) та загальнонаукового розвитку. Потреби суспільства на економіко- і соціально-географічну інформацію. Періодизація розвитку СГ: класичний (до початку XVIII ст.), новий (XVIII–ХІХ ст.), новітній (ХХ ст.). Розвиток СГ у руслі географічного країнознавства у класичний період. Роль праці Б. Вареніуса “Генеральна географія”. Поділ географічної науки на загальну й описову.

Три головні напрямки у розвитку загальної СГ: антропогеографічний, економіко-географічний та формально-теоретичний.

Економіко-географічний напрямок. Його джерело – політична економія В. Петті (XVII ст.). Розвиток описового джерелознавства (камеральної статистики) Ахенваля та комерційної географії. Розвиток економічної районології у Російській імперії та Америці. Праці Арсеньєва, П. Семенова Тян-Шанського, М. Баранського. Розвиток економічного комплексоформування (М. Колосовський). Штандортні теорії: Й. Тюнен, А. Вебер, В. Кристаллер, А. Льош.

Антропогеографічний напрямок. Його джерело – філософія суспільства Ш. Л. Монтеск’є. Географічний детермінізм у СГ, його розгалуження: енвайронменталізм, пробабілізм, поссібілізм. Антропогеографія Ф. Ратцеля. Французька антропогеографічна школа (Е. Реклю, Відаль де ля Блаш). Розвиток політико-географічного напрямку (Ф. Ратцель) і геополітики (Р. Челлєн). Винекнення соціальної географії і демогеографії. Їхні галузеві дисципліни.

Формально-теоретичний напрямок. Початки його у Давньому Римі (Птолемей). Зв’язок з розвитком картографії. Хорологічний підхід. Праці А. Геттнера. Застосування математичних методів і моделей. Формування теоретичної СГ (праці В. Бунґе).

ІІІ. Розвиток суспільної географії в Україні

Перші писемні згадки про територію України і її населення. “Скіфія” Геродота (V ст. до Хр.). Географічні відомості про природу, населення, заняття людей. Скіфи й Україна.

Україна у працях римських, візантійських та арабських географів мандрівників (Птолемей, Йордан, Прокопій, Костянтин Багрянородний, Ібн-Масуді та ін.).

Географічні відомості в писемних джерелах епохи Київської Русі і її спадкоємців. “Повість временних літ”, Київський і Львівський літописи, “Слово про закон і благодать” Ілларіона та ін. Геопросторові уявлення освіченої верстви Київської Русі. Лісостепова і Поліська зони – головна геотериторія України. Економічна східно-західна вісь. Джерела геополітичне положення Русі.

Вивчення України у пізнє середньовіччя. Праці Г. Л. Боплана (книга “Опис України” і карти України). Україна в описах мандрівників і країнознавців (П. Алепський, С. Герберштайн, В. Григорович-Барський) XVI–XVII ст.

Формування модерної української нації і її державотворчі потреби у географічних відомостях про Україну. СГ у руслі демо- й етнографічної статистики. Праці Павла Чубинського. Внесок в українську суспільну географію істориків та економістів.

Розвиток модерної української національної географії наприкінці ХІХ ст. — початку ХХ ст. специфічні суспільні умови формування. Антропогеографічний і економічний напрямки в СГ. Праці С. Рудницького. В. Кубійович – продовжувач ідей С. Рудницького. Праці А. Синявського та В. Садовського. Розвиток С. Рудницьким і В. Кубійовичем соціально-економічної картографії. СГ у Науковому товаристві імені Т.Шевченка. СГ у совєтській Україні до Другої світової війни: К. Воблий, Ф. Матвієнко-Гарнага, А. Синявський, В. Садовський та В. Ґеринович. Післявоєнний період: О. Діброва, М. Паламарчук, В. Ващенко та ін.

Сучасні напрямки і центри СГ в Україні: Київський (М. Паламарчук, М. Пістун, Л. Руденко, Л. Корецький, В. Нагірна), Львівський (О. Ващенко, Ф. Заставний, О. Шаблій), Одеський (О. Топчієв), Чернівецький (Я. Жупанський, М. Ігнатенко, В. Руденко) та Харківський (А. Голіков, Л. Нємець). Наукові видання (“Український географічний журнал”, “Історія української географії”, “Економічна і соціальна географія”).

IV. Головні поняття і категорії суспільної географії

Поняття і категорії – вузлові елементи наукового знання. Особливості формування понять у географічній науці. Запозичені і власні поняття. Терміни і способи визначення понять.

Розуміння головного поняття в науці.