За матеріалами Доценко Ю.М., Мішогло Г.О.
"Економічна і соціальна географія світу", Київ-2000

Якщо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст |

19.01.2006 23:58:25

Чи

K lo

нам енергетичний голод?

Потреби України в енергії — колосальні. Велетенські металургійні й хімічні комплекси, мільйони житлових будинків і автомобілів — усе це потребує постійного і безперебійного надходження газу, електроенергії, бензину. Надра нашої країни багаті на різноманітні корисні копалини, ми входимо в десятку найбагатших за покладами країн світу. Чимало є й нафти, газу, уранової руди, вугілля — традиційних енергетичних ресурсів. Однак їх усе ще недостатньо для повного забезпечення нашої ненажерливої економіки. 

Економити ми не вміємо

Україна щорічно споживає близько 210 млн. тонн умовного палива1 й належить до енергодефіцитних країн: 75% необхідного обсягу природного газу та 85% сирої нафти і нафтопродуктів імпортується. Ввозиться навіть кам’яне вугілля (20% необхідного), хоч його запаси більш ніж достатні. Така структура споживання паливно-енергетичних ресурсів економічно недоцільна, породжує залежність економіки України від країн-експортерів і є загрозливою для її енергетичної та національної безпеки. Так, різке зростання світових цін на нафту, що тривало протягом минулого року, спровокувало головного постачальника нафти та газу — Росію — на шалений тиск на Україну.

Низький рівень забезпеченості України власними енергоресурсами значною мірою пояснюється надзвичайною марнотратністю її економіки. Енергоємність2 ВВП України у 2,6 разу перевищує середній рівень енергоємності розвинених країн світу. Водночас швидко зменшити споживання енергії в промисловості дуже важко, оскільки майже вся вона побудована на застарілих технологіях, з використанням зношеного обладнання. Переоснащення підприємств металургійної, хімічної, машинобудівної галузей не тільки потребуватиме значних коштів та часу, а й призведе до загального сповільнення економіки, до зменшення експорту, оскільки продукція саме цих галузей є основним українським товаром на світових ринках.

Енергетична стратегія

Схеми заощадження енергоресурсів лежать на поверхні й не вимагають великих затрат і не спричинять сповільнення економіки. Наприклад, значні резерви заощадження енергоресурсів є в електромережах. у нашій країні втрати в електричних мережах сягають 12—18%, тоді як технологічні втрати не перевищують 8%. Решта втрат спричинена крадіжками обладнання та електроенергії, відсутністю систем обліку, що дозволяє використовувати електроенергію майже необмежено, застарілим обладнанням електромереж.

Залишається нереалізованим значний потенціал енергозбереження й у житлово-комунальній сфері. Особливо це стосується встановлення лічильників обліку споживання енергоносіїв, які суттєво впливають на бажання заощаджувати та розраховуватись за спожиті енергоносії.

Проте якщо на рівні домогосподарства чи окремого підприємства завдання заощадження енергії вирішується досить просто, на рівні держави поодиноких заходів недостатньо. Необхідно не лише розробити загальну концепцію виробництва та споживання енергоносіїв, а й продумати подальший шлях країни, потенційні джерела енергії, забезпечення наукового та технічного супроводу.

Головною державною програмою, що дає оцінку наявної ситуації та вказує найефективніші шляхи розвитку енергетичного комплексу України, є енергетична стратегія держави до 2030 року. Вона передбачає збільшення виробництва та споживання власного вугілля в Україні у 2,2 разу з одночасним зменшенням споживання газу спочатку на 10 млрд. м3, а далі – на третину. Крім того, ця стратегія описує кілька дієвих шляхів задоволення українського енергетичного голоду: збільшувати надходження традиційних енергоносіїв за рахунок диверсифікації джерел постачання (і, як наслідок, здешевлювати їх). Збільшувати власний видобуток нафти, газу, вугілля, використовуючи найсучасніші технології. Запровадження енергозберігаючих технологій. А також активне використання відновлювальних та нетрадиційних джерел енергії.

Сьогодні розвинені країни світу використовують усі чотири шляхи для забезпечення своєї повної енергетичної незалежності на тривалий час (принаймні на кількасот років). На жаль, Україна наразі не може широко впровадити заходи з усіх напрямів: перший спосіб вимагає узгодження українських потреб з можливостями інших країн та бажанням співпрацювати; другий спосіб може бути технологічно недоцільним та не вирішує проблеми енергозаощадження в довгостроковій перспективі, останній — витратний і не може бути достатньо масштабним для швидкого (протягом найближчих 15—30 років) вирішення нагальних проблем енергетики. Тому третій напрям — енергозбереження – стає сьогодні найважливішим напрямом розвитку української енергетики. Енергозбереження дозволить одержати кошти, потрібні для докорінної перебудови енергетичної системи в майбутньому.

Нетрадиційні варіанти

Чималі можливості енергозбереження — у виробництві теплової енергії. Більшість тепла в містах одержують у децентралізованих котельнях, які переробляють паливо на теплову енергію. Якщо їх перебудувати й використати високорівневий потенціал палива, можна з того самого палива додатково одержати значні обсяги електричної енергії. Вона буде дешевша, екологічно безпечніша, тоді як капітальні затрати — менші, ніж при будівництві великих електростанцій. У багатьох країнах (Японії, Тайвані) держава заохочує таку децентралізацію електричних станцій не тільки з огляду на енергоефективність, а й з точки зору енергетичної та національної безпеки (землетрус, війна, теракти): зруйнувати кілька великих станцій легко, а тисячі малих — майже неможливо. В Україні вже введено в дію дві когенераційні установки, поки що – лише демонстраційні.

Широкі можливості використання в Україні й нетрадиційних ресурсів енергії, перевага яких є в їхній поновлюваності. Солома — екологічно безпечне паливо для виробництва енергії, насамперед теплової. Зі щорічного обсягу збирання соломи в