Реферат - Раціональне використання та охорона природних умов і природних ресурсів
19

Величини сонячної радіації залежать від висоти Сонця, тривалості дня і сонячного сяйва, хмарності тощо. Оскільки територія України розташована між 44 і 52° пн. ш., тому найвище (69° на півдні і 61° на півночі) Сонце знаходиться опівдні з 20 по 24 червня, а найнижче (22° на півдні і 14° на півночі) — в період з 20 по 24 грудня. З цим пов'язані відмінності в тривалості сонячного сяйва на території України. Найменшою вона є в північно-західній частині зони мішаних лісів, де становить 1 700—1 800 год за рік. У лісостеповій зоні тривалість сонячного сяйва зростає до 1 900—2 000 год за рік. У степовій зоні, на морських узбережжях вона досягає 2 300— 2 400 год за рік. А максимальна кількість годин сонячного сяйва спостерігається в Кримських горах на Карабі-яйлі —
2 453 год за рік. Енергією сонячної радіації забезпечується нагрівання ґрунту, а від нього — і атмосфери, випарування вологи рослинами. За участю сонячної радіації відбувається фотосинтез, у процесі якого рослини збільшують свою масу. Кліматичні енергетичні ресурси вважаються екологічно чистими. Про це свідчить досвід використання геліоенергетичних пристроїв, вітрових електростанцій. Ресурси сонячної енергії в Україні доцільно використовувати в теплий період року. Сонячна експериментальна електростанція функціонує в Криму поблизу Керчі. Вітроенергетичні ресурси використовуються взимку: в періоди, коли швидкість вітру зростає. Це характерно для степових і приморських районів, вершин гір і гірських схилів, берегів водосховищ, річкових долин та ін.
Для оцінки агрокліматичних ресурсів використовують такі показники: теплозабезпечення території, ступінь зволоженості та континентальності клімату. Теплозабезпеченість визначається тривалістю періоду інтенсивної вегетації (кількість днів з пересічною температурою понад +15 °С). За теплоза-безпеченістю в межах України виділяють: 1) Південний берег Криму з максимальним для України періодом інтенсивної вегетації — 150—140 днів; 2) рівнинну територію, що поділяється на 4 смуги: від рівнинного Криму з періодом інтенсивної вегетації 140—130 днів до Західного і Центрального Полісся та Передкарпаття з періодом інтенсивної вегетації 105—80 днів; 3) гірські райони з найменшим в Україні періодом інтенсивної. вегетації (в Карпатах — до 80 днів, в Кримських горах — до 120 днів).
Ступінь зволоженості території визначають співвідношенням між атмосферними опадами і випаруванням. Це співвідношення дістають з*, допомогою формули Р = Г ~ а, де Р — коефіцієнт зволоження; г — річна кількість опадів; а — непродуктивна витрата води на випарування з поверхні ґрунту та поверхневий і ґрунтовий стоки, г - а — продуктивна волога, яку використовують сільськогосподарські рослини; Т — умовна витрата ґрунтової води на випарування води рослинами. . Ступінь зволоженості має зональний характер. На Поліссі та на заході Лісостепу коефіцієнт Р більший, ніж 1,9; в Центральному і Східному Лісостепу він становить 1,9—1,2. Степ має найменшу вологозабезпеченість в Україні: Р становить від 1,3 до 0,8.
Континентальність клімату характеризується тривалістю весняного і осіннього періодів (число днів з пересічною температурою від +5 до +15 °С), річними і добовими амплітудами температур. Найменш континентальний клімат в західних частинах України.
Біокліматичні і рекреаційні ресурси визначають за їх впливом на умови життєдіяльності, відпочинку і лікування населення. В Україні найсприятливішими районами в цьому відношенні є узбережжя Чорного і Азовського морів, береги водосховищ, річок, озер, лісові масиви. Великі рекреаційні ресурси мають Українські Карпати і Кримські гори. В Україні можлива як літня, так і зимова рекреація практично на всій її території. В усіх областях України є лікувальні мінеральні води. Великими є запаси лікувальних грязей, на базі яких функціонують відомі курорти.
До соціально-економічних рекреаційних ресурсів належать пам'ятки архітектури, історії, археології, культові споруди, місця перебування видатних людей. Своєрідними естетичними ресурсами є унікальні природні ландшафти, лісопарки, приміські лісові насадження, заповідники тощо.
Проблеми охорони природних систем Чорного і Азовського морів та водних ресурсів
Чорне море — це залишок давнього океану Тетіс, що ЗО—40 млн років тому займав величезний простір. Набагато пізніше, 3—7 млн років тому, під час альпійського горотворення, океан Тетіс поділився на окремі морські басейни. Одним з таких басейнів було Сарматське море, на місці якого через мільйони років утворилися Каспійське, Чорне і Азовське моря. Чорне море 5—7 тис. років до н. е. з'єднувалось із Середземним морем тільки протоками Босфор і Дарданелли. Цей зв'язок існує і дотепер.
Річки, що впадають у Чорне море, приносять близько 294 км3 прісної води за рік. Його акваторія дістає за цей час 254 км3 води атмосферних опадів. Азовське море «віддає» Чорному близько 38 км3 води. Водночас через протоку Босфор глибинною течією надходить до Чорного моря щорічно понад 229 км3 солоної середземноморської води.
Де витрачається чорноморська вода? З морської поверхні її випаровується ЗОЇ км3 за рік. У Мармурове море поверхневим стоком виноситься з Чорного 485 км3, а нижньою течією в Азовське море вливається до 29 км3 води за рік. Такий баланс сприяє загальному опрісненню морської води. Солоність води в Чорному морі зростає з глибиною.
З водами Дунаю, Дніпра, Дністра, Дону і Кубані в Чорне і Азовське моря надходять сполуки азоту і фосфору, що сприяє розвитку морських рослин.
Як відоме, води Чорного моря з глибини 100 — 200 м насичені сірководнем і там, крім бактерій, немає інших організмів. Однак обмін між поверхневою і сірководневою товщами вод Чорного моря все ж відбувається. З глибоководних шарів до поверхневих з киснем

---

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7