Загальна характеристика

Ч. м. — внутр. континентальне м. Атлантійського океану (пов'язане з ним через чорноморські протоки, Егейське та Середземне м.), положене між масивом Сх. Европи на півн., Малою Азією на півд., Кавказом на сх. і Балканським піво. на зах. Береги Ч. м. (і Азовського) є природними межами укр. земель на півд. Тепер Ч. м. омиває береги , , , , і .

Ч. м. є природною границею України з півд., одночасно воно пов'язує її зі світом. Цим шляхом від поч. її історії проходили з півд. екон., політ. і культ. впливи; завдяки рікам, що течуть до Ч. м. (Дунай, Дністер, Бог і насамперед Дніпро, а на сх. межах України Дін), вони могли легко сягати в глибину укр. земель. Дніпро і Варязький шлях були головними артеріями Київської держави, що сполучали Ч. і Балтицьке м.; над Дніпром і його притоками лежить більшість стародавніх м. Київської держави.

На півн. побережжі Ч. м. перехрещувалися впродовж віків три напрями експансії. Народи, що жили на Україні (в Київ. держава), хотіли дійти до Ч. м.; середземноморські народи (греки, візантійці, італійці) хотіли опанувати найбільше на півн. висунену частину Ч. м. Але на Півн. Причорномор'я (у степ. смугу) споконвіку приходили орди кочовиків з Азії і намагалися відсунути від Ч. м. народи, які жили на Причорномор'ї, і знищили колонії середземноморських народів. Так виникали конфлікти за володіння півн. берегами Ч. (також Азовського) м., які тривали століттями. Це й було причиною, що укр. народ здобув Ч. м. як свою тривалу межу пізно: остаточно тільки в кін.

Сучасну (етнічну) межу укр. народу над Ч. м. можна поділити на 4 відтинки: від гирла Дунаю до Криму, Крим (аж до Керчинської протоки, що в'яже Ч. з Азовським м.), Кубанський до Джубґи — в межах Росії і від Джубґи до Ґаґр, куди доходить мішана рос.-укр. етнічна територія (мабуть, уже зрусифікована). Ч. м. мало в минулому різні назви. Стародавні греки називали його деякий час «Pontos Axeinos» — Негостинне м. (завдяки бурхливости й браку островів), але після успішної колонізації берегів Ч. м. — морем гостинним «Pontos Euxeinos». Араб. подорожники і письм. називали Ч. м. Руським м., Київ. літопис — Понтійським (або Понетським) м. З часом прищепилася у різних народів сучасна назва Чорне море (по турецьки Караденіс), може, через чорний колір води на значній глибині, може, також завдяки його бурхливості).

Площа Ч. м. Воно має приблизно овальну форму, рівнобіжникова вісь якої простягається на 1 150 км, полуденникова (північ — південь) 580 км (найкоротша 265 км). Водна поверхня Ч. м. має 420 300 кмІ, сер. глибина — 1 300 м, найбільша — 2211 м, об'єм — 547000 кмі.

[] Історія геологічного розвитку

За геологічними і геофізичними даними в історії формування Чорного моря виділяють чотири протяжних етапи:

I пізня  — рання

II пізня крейда —

III  —

IV  —

Геол. історія. Ч. м. вважають за басейн, що залишився по кол. середньоевр. морю Тетіді (), яке існувало від кін. палеозойської ери до сер. третинного періоду. У висліді альпійських горотвірних рухів, що відбувалися в треторяді, море Тетіди поділилося на низку басейнів. Одним з них був Понтус, що простягався від Молдавії на зах. до Аральського м. на сх. У кін. третинного періоду він відокремився від Каспійського м. і скоротився до обсягу теперішнього Ч. м.

Впродовж доби епохи рівень Ч. м. піднявся і мав кілька разів зв'язок з Середземним і Каспійським м. Однак, за польодовикового часу площа Ч. м. скоротилася, воно опріснилося й обнизилося нижче рівня океану. 6 — 8 тис. pp. тому утворилася . Солоні води Середземного м. влилися до Ч. м. й виповнили його басейн. Вони знищили прісноводну фавну Ч. м., і на її місці виникла солоноводна фавна Середземного м. У висліді підвищення морського рівня вода затопила нижчі частини річкових долин й утворила .

[] Морфологія

Дно Ч. м. складається з трьох неправильних співосередніх смуг: континентальної мілини (шельфу), континентального узбіччя (схилу) і дна морського басейну (чорноморська абісаль).

Континентальна мілина — це зовн. прибережна смуга до менше ніж 200 м глибини, лагідно похилена вбік м. і прикрита третинними відкладами. Вона охоплює приблизно одну чверть морського дна, і найширша на півн. зах. і при Керчинській затоці. Континентальне узбіччя — це посередня смуга між континентальною мілиною і дном басейну. Воно прикметне стрімким нахилом, який коливається переважно в межах від 5 до 8°. На глибині приблизно 2000 м нахил континентального узбіччя раптово зменшується і переходить у дно морського басейну. Поверхня узбіччя звич. дуже нерівна; вона вкрита верствою глини, чорною зверху і ясно-сірою всередині. Колір походить від сірчану заліза, відкладеного у формі дуже дрібних зерен або тоненьких шпильок.

Дно морського басейну охоплює близько третини морської площі. Це пласка й одноманітна рівнина, з максимальною глибиною 2211 м.

Чорне море має декілька дрібних островів: о. Довгий, о. Березань навпроти лиману і проти дельти .

Узбережжя Ч. м. вирівняне. Єдиний виняток — це Кримський півострів, який видається далеко на південь, ділячи м. на зах. і сх. частини. Півн.-зах. берег Криму і півд. берег континенту замикають єдину велику Каркинітську затоку. Ін. затоки: Каламітська на півд.-зах. і Феодосійська на півд.-сх. березі Криму.

Півн.-зах. узбережжя Ч. м. низьке й перетяте ріками, найбільші з яких Дунай, Дністер, Бог і Дніпро. Дельта Дунаю низька і болотиста. На півн. від неї