ПИТАННЯ ЯКІСНОЇ ОЦІНКИ ЗЕМЕЛЬНОГО ФОНДУ

ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

В умовах розвитку господарства і розширення масштабів залучення у виробництво природних ресурсів особливого значення набуває завдання їх раціонального використання.

Серед природних ресурсів, які активно експлуатуються на території Тернопільської області, є земельні ресурси. Інтенсивне використання даного ресурсу зумовлене тим, що земля є єдиною основою життя та праці людини, і одночасно виступає загальним предметом праці, засобом виробництва і знаряддям праці. Тому важливим сьогодні є дослідження стану земельних ресурсів регіону, особливостей їх трансформації, виявлення деградації та наукове обґрунтування шляхів оптимізації землекористування. Вихідною роботою, яка дає можливість виявити реальний стан земельних ресурсів, є дослідження їх кількісних і якісних параметрів.

Облік кількості земель відображає відомості, які характеризують кожну земельну ділянку за площею та складом угідь (структура земельного фонду, розподіл земель за формами власності, землевласниками та землекористувачами тощо). Даний комплекс показників обов’язковий до обліку і реєструється у державному земельному кадастрі.

Облік якості земель відображає відомості, які характеризують земельні угіддя за природними та набутими властивостями, що впливають на ефективність їх використання та екологічний стан. Метою якісної оцінки є визначення продуктивності земель, стабільності ландшафту, деградаційних процесів, що виникають під впливом господарської діяльності людини. Досягнення поставленої мети можливе лише за умови глибокого наукового дослідження багатьох параметрів території та особливостей їх прояву під впливом інтенсивного розвитку господарства.

Дослідженням якості земельних ресурсів займається велика кількість вчених – географів, ґрунтознавців, геодезистів, ландшафтознавців, біологів, гідрологів, екологів. Вагомий внесок зробили: Р. А. Іванух, Л.Я. Новаковський, А.М. Третяк. Д.О. Добряк., О.П. Канаш, І.А. Розумний та інші науковці. Проте, на сьогоднішній день, дослідження усього комплексу якісних характеристик території не проводилися. Вони є фрагментарними, несистематизованими і стосуються, у більшості випадків, сільськогосподарських угідь.

Характеристика сільськогосподарських угідь за якістю містить: оцінки екологічної стабільності і антропогенного навантаження території, бонітування земель, класифікацію земель за придатністю до використання у сільському господарстві.

Базовими якісними показниками, які вказують на екологічну збалансованість агроландшафтів, їх стійкість і ступінь перетворення під впливом господарської діяльності, є коефіцієнти антропогенного навантаження та екологічної стійкості.

Коефіцієнт антропогенного навантаження (Ка.н.) характеризує: наскільки великий вплив несе в собі діяльність людини на стан довкілля, в тому числі і на земельні ресурси. Даний коефіцієнт вираховується за формулою:

Ка.н. = Р*Б/Р,

де Р – площа земель з відповідним рівнем антропогенного навантаження, га.; Б – бал, відповідної площі з певним рівнем антропогенного навантаження. Так, згідно розробок А.М. Третяка [2], землі промисловості, транспорту, населених пунктів мають 5 балів; орні землі, багаторічні насадження - 4; природні кормові угіддя, залужені балки – 3; лісосмуги, чагарники, ліси, болота, землі під водою – 2; мікрозаповідники – 1 бал.

Оцінка впливу складу угідь на екологічну стабільність території, стійкість якої залежить від сільськогосподарської освоєності земель, розораності і інтенсивності використання угідь, проведення меліоративних і культуртехнічних робіт, забудови території, характеризується коефіцієнтом екологічної стабільності.

За розрахунками І. Риторські та Е. Гойке, коефіцієнт екологічної стабільності окремих угідь становить: забудована територія і дороги – 0,00; рілля – 0,14; лісосмуги – 0,38; фруктові сади, чагарники – 0,43; городи – 0,50; сіножаті – 0,62; пасовища – 0,68; ставки і болота природного походження – 0,79; ліси природного походження – 1,00 [2].

При різному складі земельних угідь коефіцієнт екологічної стабільності території землекористування (Кек.ст.) розраховується за формулою:

Кек.ст. = Кі*Hі / Рі,

де Рі – площа угіддя і-го виду; Кі - коефіцієнт екологічної стабільності угіддя і-го виду.

За допомогою даного показника можна визначити і коефіцієнт морфологічної стабільності рельєфу. Якщо одержане значення Кек.ст. менше 0,33, то землекористування є екологічно нестабільним, якщо змінюється від 0,34 до 0,50, то відноситься до стабільно нестійкої, якщо знаходиться в межах від 0,51 до 0,66, то переходить в межі середньої стабільності, якщо перевищує 0,67, то територія землекористування є екологічно стабільною.

Бонітування земельного фонду здійснюється за рівнем природної родючості ґрунтів і дає можливість зробити відносну оцінку їх якості та виявити найбільш сприятливі площі для розвитку сільського і лісового господарства.

Для обґрунтування того чи іншого способу землекористування у ряді розвинутих країн світу використовують класифікації землепридатності, які є основою якісної оцінки земельних ресурсів. Для території України, яка характеризується надзвичайно високим рівнем сільськогосподарського освоєння, особливо важливою є класифікація придатності земель для використання саме у сільському господарстві. Така класифікація дозволить виявити економічно нерентабельні та екологічно нестійкі угіддя, які варто вивести із сільськогосподарського використання, сприятиме оптимізації структури угідь. В Україні подібні класифікації розроблені недостатньо. Вони або не враховують всього комплексу ознак, що впливають на землепридатність, або стосуються окремих ландшафтних виділів низького таксономічного рівня і непридатні для аналізу угідь всієї території держави.

На основі аналізу існуючих методик нами здійснена спроба створити класифікацію, яка б давала змогу здійснити глибокий комплексний аналіз сільськогосподарських угідь. На нашу думку, класифікація придатності земель для використання у сільському господарстві – це групування земель, здійснене на основі врахування комплексу природних та соціально-економічних властивостей, які впливають на економічну продуктивність та екологічну стійкість агроландшафту. Клас придатності вказує на ступінь обмеження використання земель у сільському господарстві. Підклас землепридатності характеризує природу чинника обмеження: Е – ерозія, W – надлишкове зволоження, S – мала потужність кореневмісного шару ґрунту, C – несприятливі кліматичні фактори, Т – топографічний чинник, К – кам’янистість ґрунту, D – дефляція тощо.

Багато країн використовують семи - дев’ятиступеневу класифікацію [1]. Така велика кількість градацій обумовлена значними відмінностями природних умов, пов’язаними із широтною