ХВОЙНО-ШИРОКОЛИСТІ ЛІСИ

У горах вище 900 м, в умовах прохолодного вологого клімату, розвиваються мішані хвойно-широколисті ліси. З підняттям у гори середовище для росту широколистих порід стає дедалі менш сприятливим. Сума активних температур скорочується до 1600-1000°. Період загальної вегетації не перевищує 135 днів. Вимогливим теплолюбам не вистачає тепла. Бук переважає до висоти 1150 м. Верхньою межею поширення листяних порід є рівень 1250-1300 м. Гідротермічні умови середнього ярусу гір сприяють розвитку хвойних порід. Починаючи з висоти 1000 м значну роль у деревостоях починає відігравати ялина, багато в них і смереки.
Поширені смереково-букові і буково-ялинові ліси. Насадження в них, як правило, двоярусні. Верхній ярус утворюють величні стрункі
смереки і ялини. Ніби сторожі-велетні, піднімаються вони над кучерявим пологом другого, букового, ярусу. Умови зволоження і затінення у хвойно-широколистих лісах такі, як і в бучинах. Тому підлісок і трав'яний покрив у них приблизно такий, як і в букових лісах. Але з вершин сюди вже спускаються деякі субальпійські види: підбілик альпійський, сольданела гірська, герань альпійська, фіалка двоквіткова.

ЯЛИНОВІ І СМЕРЕКОВІ ЛІСИ

У верхньому ярусі лісової зони на висоті 1300-1600 м, в умовах помірнохолодного, надмірно вологого клімату, розвиваються хвойні ліси. Але чистих насаджень мало. Господаркою гір стає тут ялина звичайна. До ялини домішується смерека біла, сосна кедрова, в нижніх межах - граб, бук, тис. Темнохвойні породи утворюють густі високостовбурні ялинові і ялиново-смерекові насадження. Дуже багато столітніх лісів. Трапляються дерева і значно старшого віку-120-150-літні праліси. Зрідка зустрічаються чотириста- і навіть п'ятисотлітні ялини-велетні, які гордо піднімають свої могутні крони на висоту 50 м.
Структура ялинових і ялиново-смерекових лісів проста. Дерева висотою 25-50 м утворюють один ярус. Чагарникам і травам не вистачає сонячного світла й тепла, тому в достигаючих деревостоях підліску практично немає. Лише зрідка під полог лісу проникають чагарники - брусниця і чорниця. У молодих, ЗО-40-літніх, насадженнях, з ще не зімкнутим деревним ярусом, по узліссях, прогалинах, на вирубках розвиваються густі зарості чагарників, які складаються з вересу, малини, таволги, смородини альпійської, глоду, шипшини тощо.
Трав'яний покрив у густих ялинових лісах бідний. Видовий склад трав своєрідний: це плауни - баранець колючий і різноманітні папороті, що на тонких ніжках піднімають віяла своїх витончених листочків, купина кільчаста і квасениця звичайна. В тіні причаїлись кущики фіалок двоквіткових і грушанки малої. Постійним компонентом трав'яного покриву є також нечуйвітер заокруглений. Зустрічається чудова реліктова лілейна рослина - стрептоп стеблообгортний.
Серед ялинових насаджень найбільш поширена волога ялинова су-рамінь. Вона одягає середні частини схилів (20-35°) з добре розвиненими (глибиною до 1 м) суглинковими бурими лісовими опідзоленими грунтами. Характерними чагарниками є малина, жимолость чорна і бузина червона. У трав'яному покриві - квасениця звичайна. Продуктивність цих ялинників найвища - вони належать до І і II бонітету. Запас деревини в насадженнях 130-150 років досягає 1000 м^/га. Природне відновлення добре. При розведенні лісових культур доцільно, крім ялини, вводити смереку, бук, явір і модрину сибірську.
На північно-західних схилах чисті ялинники змінюються ялиново-смерековими лісостоями.
На більш пологих (15-25°) теплих і сухих південно-західних схилах росте свіжа буково-смереково-ялинова сурамінь з густим підліском і травостоєм. Рівні і ввігнуті схили з близьким заляганням ґрунтових вод покриті сирою смереково-ялиновою сураменню. Рідкий підлісок утворений сілезькою і козячою вербами; великі площі вистелені зеленими мохами і сфагнумом. Насадження низької якості - III бонітету.

ВЕРХНЯ МЕЖА ЛІСУ

Верхня термічна межа поширення деревної рослинності в найбільш високих масивах Чорногори, Свидовця і Полонинського хребта лежить на схилах південної і західної експозицій на висоті 1650-1700 м. На північних і східних схилах межа знижується до висоти 1500-1550 м. Дерева на цих висотах пригнічені, їм не вистачає тепла. Тут на верхній термічній межі лісу розвивається неширока (до 20 м) смуга зрідженого і чахлого ялинового рідколісся і криволісся, що чергується з густими труднопрохідними заростями гірської сосни-стелючки. Поширені дерева-карлики висотою 5-7 м з тонкими (10-12 см), примхливо зігнутими і покрученими стовбурами та деформованою прапоровидною формою крон. Це сира зеленомохова ялинова рамінь.
Верхня термічна межа поширення деревної рослинності в багатьох місцях різко змінена і знижена. Дерева відступають вниз під натиском сильних гірських вітрів. Найбільшої сили (30 м/сек) вони досягають на гребенях хребтів і перевалах. Здуваючи і переносячи сніг, вітри сприяють утворенню снігових лавин. Вітри і лавини завдають величезної шкоди, знищуючи ліси на великих масивах. Так, у 1958 р. в Івано-Франківській і Закарпатській областях вони знищили 3 тис. за лісу. Сильні вітри знижують верхню термічну межу поширення деревної рослинності настільки, що на багатьох хребтах вона лежить у межах мішаних, хвойно-широколистих лісів на висоті 1200-1300 м, а іноді - 1100 м. У таких випадках до верхньої межі деревної рослинності знизу підступає не тільки ялина, а й бук. Такий тип лісу називається буковим криволіссям.
На крутих схилах і скелях Горган, Чорногори та інших масивів на висоті 1200-1550 м простежується едафічна межа лісу - різкий контакт високостовбурних деревостоїв з кам'яними розсипищами, глиби яких затягнуті лише плівкою лишайників.
У багатьох місцях Карпат сучасна верхня межа лісу є утворенням не природним, а штучним, її положення