Карбонатна сировина (крейда, вапняк), що використовується у хімічній промисловості, є у багатьох місцях країни (Причорно-мор'я, Донецько-Придніпровська низовина, Донбас тощо). Забез-печення України цим видом сировини для хімічної промисловос-ті не є проблемою.

Хімічна промисловість використовує в значних обсягах як си-ровину і промислові відходи. Вони створюються у значних обся-гах в деяких галузях промисловості (насамперед в чорній та ко-льоровій металургії, нафтопереробці, тепловій електроенергети-ці, лісовій промисловості тощо). В цьому відношенні особливо слід відмітити коксохімічне виробництво, на базі якого з вугілля (поряд з коксом, що направляється у доменне виробництво) отримують багато інших цінних продуктів: аміак, смоли, бензол тощо. Великі коксохімічні заводи збудовані поблизу основних споживачів коксу — металургійних заводів — у багатьох містах Донбасу і Придніпров'я: Горлівці, Донецьку, Макіївці, Авдіївці, Алчевську, Стаханові, Єнакієві, Маріуполі, Дніпродзержинську, Дніпропетровську, Кривому Розі, Запоріжжі.

Комбінування коксохімічного і металургійного виробництва дає значний економічний ефект, оскільки при цьому доменні гази використовують для обігріву коксових печей, а високоякісні гази — на технологічні потреби сталеварних і прокатних цехів металур-гійних заводів, підприємств хімічної промисловості і газифікації населених пунктів.

Важливим постачальником сировини для хімічної промисло-вості може служити нафтопереробна промисловість. При віднос-но невеликому видобутку нафти в країні (приблизно 4 млн. т) в ній є значно більші потужності нафтопереробної промисловості (приблизно 60 млн. т на рік). Великі нафтопереробні заводи, що працюють головним чином на імпортній нафті, розташовані у Лисичанську, Кременчуці, Одесі, Херсоні. Разом з тим їх потуж-ності для цілей хімічної промисловості використовуються ще не-достатньо.

В цілому, незважаючи на наявність потужної сировинної бази хімічної промисловості, для країни ще характерна істотна залеж-ність від імпортних поставок сировини (природних газів, апати-тових концентратів, сірчастого колчедану тощо) і напівфабрика-тів (синтетичного каучуку, целюлози та ін.), що особливо згубно впливає на розвиток галузі в останні роки у зв'язку з переходом до ринкових відносин і недосконалим законодавством щодо їх регулювання.

4. СУЧАСНИЙ СТАН ТА ОСОБЛИВОСТІ РОЗМІЩЕННЯ КОМПЛЕКСУ ХІМІЧНИХ ВИРОБНИЦТВ УКРАЇНИ

Однією з провідних підгалузей хімічної промисловості України є виробництво мінеральних добрив (табл. 51).

В цілому її частка становила понад 20% в колишньому Радянському Союзі. В країні вироблялись усі три основних види добрив — азотні, фосфорні, калійні. Виробництво складних добрив було незначним за обсягами. До початку 60-х років найбільше облялось фосфорних добрив, але потім на перше місце вийшли азотні добрива (понад 60% всього виробництва у 1990 p.).

Таблиця 51

ВИРОБНИЦТВО МІНЕРАЛЬНИХ ДОБРИВ В УКРАЇНІ

у 1990—1997 pp., тис. т*

Найменування продукції | 1990 | 1995 | 1997 | І997в% до 1990

Мінеральні добрива (в перерахунку на 1 00% корисних речовин), всього | 4815 | 2221 | 2376 | 49,3

н тому числі: *

азотні | 3022 | 1871 | 2022 | 66,9*

фосфорні | 1647 | 294 | 305 | 18,5*

калійні | 142 | 56 | 49 | 34,3

* Статистичний щорічник України за 1997 рік. — К.: Українська енциклопедія, 1998. — С. 121.

Азотні добрива (аміачна селітра, карбомід, сульфат амонію тощо) отримують в результаті синтезу азоту повітря і водню, виділеного з відходів коксохімічного і доменного виробництва, а також природних газів. Підприємства, що виготовляють азотні добрива, розміщують поблизу крупних коксохімічних заводів у Донбасі і Придніпров'ї (Дніпродзержинськ, Кривий Ріг, Горлівка тощо), а також на трасі газопроводів в районах інтенсивного роз-витку сільського господарства (Лисичанськ, Черкаси, Рівне) і в припортовому районі Одеси. Поряд з добривами тут, як правило, виготовляють азотну кислоту і супутні продукти, що використовуються для виробництва пластмас, синтетичних волокон, кіноплівки, різноманітних барвників.

Виробництво фосфорних добрив, як правило, тяжіє до районів; споживання (на 1 т простого суперфосфату витрачається 0,5 т провини), їх виготовляють у Сумах, Вінниці, Костянтинівці і !)десі. Сировиною для їх виробництва до останнього часу були 'шатитові концентрати, що надходили з Кольського півострова (Мурманська обл. Росії). Останніми роками в зв'язку із значними фінансовими труднощами в країні сировина постачається нерегу-лярно і у малих обсягах, що є однією з причин різкого скорочен-ня виробництва добрив. А втім в Україні є реальні геологічні і економічні передумови для використання своїх сировинних баз фосфоритів (особливо Кролевецького родовища Сумської обл.) і апатитів. Фосфорні добрива виготовляють також і в Маріуполі із томас-шлаків, що їх отримують з фосфоромістких керченських залізних руд у процесі доменного виробництва.

Виробництво калійних добрив розвивається в Прикарпатті у Ка-луші (Івано-Франківська обл.) і Стебнику (Львівська обл.) і місцях видобутку калійних солей, що обумовлене його значною матеріа-ломісткістю. Калійні добрива виготовляють також на титаномагніє-вому комбінаті у Запоріжжі попутно з основним виробництвом. Україна — великий виробник сірчаної кислоти і соди. Сірчана кислота — «хліб» хімічної промисловості. Це один з універсальних хімікатів, що використовується для виробництва мінеральних (фосфорних) добрив та інших кислот в металургій-ній, нафтопереробній, текстильній та інших галузях промисловості. Сірчана кислота — малотранспортабельний продукт, а оскільки її головний споживач — суперфосфатне виробництво, то й вироб-ництво сірчаної кислоти зосереджено переважно у центрах пере-робки фосфатів — у Сумах, Костянтинівці, Вінниці і Одесі. Крім того, її виготовляють у Горлівці («Стирол»), Дніпродзержинську («Азот»), коксохімічних заводах Донбасу і Придніпров'я. Сиро-виною для виготовлення сірки може бути будь-яка речовина, що її містить: природна сірка, сірчані колчедани, сірчанисті доміш-ки, що містяться у попутних газах. В Україні є великі запаси сір-ки у Львівській області, на базі яких створені гірничохімічні під-приємства у Роздолі і Яворові.