Регіоном найбільш компактного розселення росіян, крім Ав-тономної Республіки Крим, є Дніпропетровська, Донецька, Запо-різька, Луганська, Одеська і Харківська області. Тут частка росі-ян становить від 24% в Дніпропетровській до майже 45% в Луган-ській областях.

Серед населення інших національностей слід виділити поля-ків, які в Житомирській області становлять більш як 4% її насе-лення, у Хмельницькій — більш як 2%, у Львівській — близько 1%. Білоруси становлять понад 2% населення Криму, близько 1% — населення Рівненської та Луганської областей. Найвища частка євреїв в усьому населенні, в Харківській (1,5%), Вінницькій (1,4%) та Дніпропетровській (1,3%) областях. На молдаван припадає значна частина жителів Кіровоградської, Миколаївської та Черні-вецької областей. Угорці зосереджені в основному в Закарпатсь-кій, а румуни — в Чернівецькій областях.

За межами України нині проживає понад 9 млн. українців, з яких більш як 7 млн. чоловік — у республіках колишнього Ра-дянського Союзу.

Злагоджена життєдіяльність представників різних національ-ностей неможлива без шанобливого ставлення і поваги кожного народу до іншого. Це стосується як українців, так і національних меншин, які є жителями однієї держави — України.

Важлива роль у збереженні міжетнічної злагоди в усіх регіо-нах України належить створенню державою сприятливих умов для національно-культурного розвитку як національних меншин в Україні, так і українців, які проживають у країнах близького і далекого зарубіжжя. Ці питання повинні бути предметом роз-витку міждержавних відносин і вирішуватися на користь наро-дів усіх країн.

3. ДЕМОГРАФІЧНА СИТУАЦІЯ ТА ЇЇ РЕГІОНАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ

3.1. РЕГІОНАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ ВІДТВОРЕННЯ НАСЕЛЕННЯ

Глибоке вивчення населення та проблем його відтворення стає все більш актуальним завданням науки. Людина та закономірно-сті її життєдіяльності є предметом вивчення багатьох наук: демо-графії, географії населення, економіки трудових ресурсів, соціо-логії, філософії, політичної економії, а також ряду медичних і біологічних наук.

Україна знаходиться на такому етапі демографічного розвит-ку, коли народжуваність зменшується, а смертність зростає. Це призводить до зменшення загальної чисельності населення і від-сутності навіть простого заміщення одних поколінь людей нови-ми. Таким чином, відтворення населення України є звуженим.

Україна належить до держав світу, в яких природний приріст населення має від'ємне значення, і в останнє десятиліття ця тен-денція посилилася (табл. 1).

Таблиця 1

КОЕФІЦІЄНТИ НАРОДЖУВАНОСТІ, СМЕРТНОСТІ ТА ПРИРОДНОГО ПРИРОСТУ НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ

(на 1000 чоловік населення)*

Показники | 1985 | 1990 | 1991 | 1995 | 1996 | 1997 | 1998

Чисельність народжених | 15,0 | 12,7 | 12,1 | 9,7 | 9,2 | 8,7 | 8,4

Чисельність померлих | 12,1 | 12,1 | 12,9 | 15,5 | 15,2 | 14,9 | 14,4

Природнийприріст населення | 2,9 | 0,6 | -0,8 | -5,8 | -6,0 | -6,2 | -6,0

* За даними Держкомстату України.

Зниження природного приросту населення України, як видно з таблиці 1, обумовлене постійним зниженням народжуваності і тен-денцією досить високої смертності населення.

В абсолютному виразі ці тенденції характеризуються такими показниками: якщо у 1985 р. народилося 762,8 тис. дітей, а помер-ло 617,6 тис. чоловік, і таким чином, природний приріст становив 145,2 тис. чол., то у 1998 р. народилося вже 419,2 тис. дітей, а по-мерло 720,0 тис. чол. Внаслідок цього природний приріст був від'єм-ним і досяг 300,8 тис. чоловік. За показниками природного приросту Україна наближається до Угорщини, Болгарії та Німеччини.

Загальна демографічна ситуація в Україні — це результат спе-цифіки відтворення населення у різних населених пунктах і регі-онах. Регіональні особливості демографічної ситуації формують-ся під впливом багатьох факторів. Тому в цілому по території України складається досить диференційована ситуація щодо від-творення населення.

В цілому демографічна ситуація в Україні характеризується великою різноманітністю регіональних особливостей. Причому у різні історичні періоди вона мала свою специфіку. Так, якщо в 1959 р. найбільший природний приріст населення був у Донець-кій області (73,0 тис. чол.), Дніпропетровській (36,6 тис. чол.), Луганській (44,7 тис. чол.) та Харківській (26,4 тис. чол.) облас-тях, а найменший — у Кіровоградській (11,1 тис. чол.), Херсон-ській (11,6 тис. чол.) та Чернівецькій (11,6 тис. чол.) областях, то у 1997р. природний приріст населення був характерний лише для Закарпатської та Рівненської областей.

Масштаби депопуляції (переважання померлих над народже-ними) протягом останніх років найбільшими були у Донецькій, Дніпропетровській, Запорізькій та Луганській областях, де рані-ше мав місце найвищий природний приріст населення. Низькі ко-ефіцієнти природного приросту характерні не лише для областей Донбасу і Придніпров'я, але і для Вінницької, Київської, Кірово-градської, Полтавської, Сумської, Харківської, Черкаської та Чер-нігівської областей.

Другим регіоном за величиною відносних показників природ-ного приросту населення є південні території України — Авто-номна Республіка Крим, Миколаївська, Одеська та Херсонська області.

До третього ареалу за близькими за значеннями показниками природного приросту населення входять Хмельницька, Терно-пільська та Житомирська області. В цих областях від'ємні зна-чення показників природного приросту є значними.

Єдиний ареал на Україні, в якому відносні показники природ-ного руху населення мали додатне значення і протягом значного історичного періоду зберігався природний приріст населення, фор-мується такими областями, як Закарпатська, Івано-Франківська, Рівненська, Львівська, Волинська та Чернівецька області. У 1998 р. цей приріст був лише у Закарпатській і Рівненській областях.

Одним з основних факторів стабільного природного приросту населення цього регіону є сприятлива