Уклавши союз із Німеччиною й Італією, Японія розгорнула в 1941р. широкомасштабну війну на Тихому океані, але в остаточному підсумку зазнала поразки під натиском союзних держав, у тому числі СРСР, що за домовленістю зі США й Великобританією вступив у війну з Японією в серпні 1945р. Відповідно до Ялтинським угоди трьох держав (СРСР, США, Великобританії) після закінчення війни Радянському Союзу був повернутий Юж. Сахалін і передані Курильські острови.

У результаті поразки у війні Японія втратила всі колонії, втратила 25% національного багатства, виявилася відкинутої на 2-3 десятиліття назад. Країна була окупована американськими військами. Разом з тим Японія одержала можливість розвитку по шляху демілітаризації й демократизації, що була ефективно використана.

Конституція 1947р. проголосила суверенну владу народу, демократичні права й волі. Імператор втрачав владних функцій. Японія відмовлялася від застосування збройної сили як засобу рішення міжнародних суперечок. Ці реформи заклали основу для наступного швидкого економічного розвитку країни, вивівшого її в число провідних держав миру, для формування своєрідної системи соціальної й політичної стабільності.

У той же час “холодна війна, що розгорнулася,”, а також війна в Кореї 1950 - 1953р. на десятиліття вперед вплинули на формування зовнішньої політики Японії, на її діяльність на міжнародній арені. Одночасно з підписаним у вересні 1951р. Сан-Франциським мирним договором був укладений Японо-американський договір про гарантії безпеки, відповідно до якого США одержали право тримати на території Японії свої збройні сили й створювати військові бази.

В 1960р. США і Японія уклали новий договір про взаємне співробітництво й гарантію безпеки, що з 1970р. автоматично продовжується.

Японське керівництво послідовно здійснює програмний курс на посилення політичної ролі країни у світі відповідно до росту її економічної моці. Важливе значення надається активізації діяльності в ООН - Организация Объединенных Наций , участі в урегулюванні регіональних конфліктів, у першу чергу камбоджійського. В 1992р. відповідно до прийнятого закону про сприяння миротворчим зусиллям ООН японські військовослужбовці вперше після 2-ий світової війни були спрямовані за межі країни.

Союз зі США продовжує залишатися стрижнем зовнішньої політики Японії. Разом з тим Японія підтримує активні зв'язки із Західною Європою, налагоджує координацію у виробленні загальної стратегії Заходу. Усе більше вагомим стає участь Японії в щорічних зустрічах керівників семи провідних розвинених країн миру.

Велике значення надає Японія розвитку відносин з азіатськими країнами, особливо із країнами АСЕАН - Ассоціація стран Юго-Восточной Азии , з якими прагне зміцнити як економічні, так і політичні зв'язки. У системі зовнішньополітичних пріоритетів Японії видне місце займають відносини із КНР. У жовтні 1992р. відбувся перший візит імператора Японії в КНР.

Японія у світовому господарстві

В останні десятиліття Японія виступає як одна із провідних економічних держав, будучи другий по величині національною економічною силою у світі. Населення Японії становить приблизно 2, 3% загальносвітової чисельності, але створює воно близько 16% ВМП - Валовой мировой продукт , обчисленого по поточним валютним курсам, і 7, 7% — по купівельній спроможності ієни. Її економічний потенціал дорівнює 61% американського, але по показнику виробництва на душу населення вона перевищує американський рівень. На Японію доводиться 70% сукупного продукту Східної Азії, її ВВП - Валовой внутренний продукт , підрахований на базі поточних валютних курсів, у чотири рази перевищує ВВП Китаю. Вона досягла високого рівня технічної досконалості, особливо в окремих напрямках передових технологій. Нинішні позиції Японії у Світовому господарстві - результат її економічного розвитку в другій половині поточного сторіччя. В 1938р. на її частку доводилося всього 3% ВМП.

Етапи розвитку японської економіки

У період після Другої світової війни Японія виділялася серед всіх промислово розвинених країн високими темпами приросту виробництва й продуктивності праці. За 50-80-і роки вона перевершувала їх у два рази. Японський ВВП на душу населення. збільшився в 19,5 рази. Середньорічний темп приросту рівнявся 7,7%, або був в 4 рази вище, ніж у США, і в 7,7 рази вище, ніж у Британії. Японська економіка тільки двічі - в 1975 й 1993р. випробувала скорочення виробництва валового продукту, звичайно в нижчій фазі економічних циклів відбувалося лише зниження темпів його росту. Важливою причиною стійких темпів економічного росту виступала своєчасна структурна перебудова економіки, що обумовлювала нівелювання процесу перенагромадження капіталу. Тривала перевага в темпах росту пов'язане з більшими масштабами відновлення виробничого апарата. Дані процеси супроводжувалися глибокими зрушеннями в соціально-економічній структурі.

Період 40—60-х років. Умови й фактори розвитку. Після поразки Японії в Другій світовій війні Верховний штаб союзних військ визначив курс проведення економічних реформ. Відповідно до лінії Доджа (економічний радник американської адміністрації) у перші післявоєнні роки була встановлена система пріоритетних виробництв, необхідних для відновлення економіки. У їхнє число ввійшли базові й інфраструктурні галузі, включаючи чорну металургію, кам'яновугільну промисловість, електроенергетику, залізничний і морський транспорт. Для їхнього розвитку використалися методи прямого контролю, такі, як установлення низьких цін, компенсація різниці в цінах, переважне кредитування, квотування імпортних товарів.

У першій половині 50-х років проводилася політика раціоналізації виробництва, у рамках якої обновлялося встаткування базових