Протягом усього часу відбувалося скорочення частки сільськогосподарського виробництва (1960р. - 12,9%, 1995р. - 2,1%. При значних зрушеннях сільське господарство залишилося трудомістким з відносно низькою продуктивністю праці й більше високими витратами в порівнянні з іншими розвиненими країнами. Воно зберігає землеробський напрямок (вирощування рису) з перевагою дрібнотоварних селянських господарств.

Перехід до нового типу відтворення супроводжувався розвитком самостійних науково-дослідних робіт. Значно зросли зусилля держави й компаній не тільки в прикладних, але й у фундаментальних дослідженнях у таких областях, як використання атомної енергії, освоєння космічного простору, розробка інформаційних систем. Витрати Японії на НИОКР - Научно-исследовательские и опытно-конструкторские работы зросли з 2,1% в 1975р. до 3,1% в 1985р. і до 2,8% національного продукту в 1994р. Особливо значні вони в електронній промисловості, точному приладобудуванні, досягаючи відповідно 6 й 5% від обсягу продажів цих галузей. По обсязі НИОКР Японія скоротила розрив зі США. Якщо в 1980р. японські витрати досягали тільки 1/3, то в 1994р. - уже 4/5 американського рівня.

У результаті зрушень, що відбулися, у продуктивних силах Японія перетворилася в один з найбільших у світі виробників роботів (понад 50% світового виробництва), напівпровідників (понад 40%), легкових автомобілів, судів, верстатів, гуми, сталі, холодильників, пральних машин. Зберігаючи провідної позиції у виробництві традиційних товарів, вона уступає тільки США в розвитку наукомістких виробництв.

Протягом тривалого часу ВВП був єдиним критерієм розвитку японської економіки. Уважалося, що економічний ріст автоматично веде до підвищення добробуту, тому спеціальні міри в цій області відкладалися, поки країна нс досягне рівня інших країн. В 60-і роки близько 60% державних інвестицій ішло на розвиток промислової інфраструктури й лише незначна частина вкладалася в соціальну сферу.

Економічна модель Японії.

На високі темпи росту японської економіки був націлений її господарський механізм, що зложився після Другої світової війни, своєрідність рис якого дозволяє говорити про особливу модель.

Особливості структури приватного підприємництва. Японія має відмінну від інших західних країн соціальну структуру, що характеризується дуалізмом - Двойственность сучасної промисловості. Основне місце в зайнятості й виробництві обробної промисловості належить дрібним і середнім підприємствам. При цьому частка дрібних підприємств не виявляє ясно вираженої тенденції до скорочення. На тлі маси малих компаній швидко розвивалася концентрація капіталу в галузях важкої промисловості, що привело до утворення гігантських об'єднань.

Особливість економічного ладу — вертикальна інтеграція фірм, їхнє групування, що пронизує всю систему ділових відносин у країні. Розрізняються два рівні або типу утворення економічних угруповань.. Перший — традиційний для більшості західних країн. Він базується на переплетенні капіталу й особистої унії. Унікальність японської господарської системи визначається наявністю груп (кэйрэцу), які являють собою об'єднання великих компаній із дрібними й середніми, базовані на різного виду зв'язках, головними з яких виступають виробничими, обумовленими головними фірмами.

Субпідрядними відносинами охоплене понад 60% дрібних і середніх компаній обробної промисловості. Особливість даної практики складається в довготривалості зв'язків, що визначає її єдиний організаційний характер. Зараз практично жодна велика промислова компанія не існує як одинична юридична особа. На відміну від «двошарової» структури інших західних країн (ринок-підприємство), японська економічна система має три шари (ринок - група підприємств - властиво підприємства). Підпорядкуванню, а не поглинанню дрібних і середніх фірм сприяло законодавство, що обмежувало процеси централізації капіталу, передбачаючи одностайну згоду директорів компаній, що підкоряють.

Крім виробничих зв'язків структуру групи цементують інші види залежностей: участь головної компанії в капіталі залежних фірм, напрямок у директорати фірм представників головної компанії, надання різного роду послуг. У результаті залежно від інтенсивності виробничих й інших зв'язків кожна кэйрэцу являє собою багатошарову, украй неоднорідну структуру й при цьому досить гнучку, де існує набір зв'язків від украй твердих до досить слабких. Найпоширеніша форма зв'язків - вертикальна.

Нерідко великі компанії мають кілька груп, коли сполучаються виробничі й розподільні функції. У цьому випадку торговельні компанії розташовуються між головною фірмою й мережею магазинів роздрібної торгівлі. Вони звичайно є її дочірніми компаніями й займаються організацією збуту продукції головної компанії. Головні фірми підтримують магазини ресурсами через торговельні компанії й заохочують їх за підтримку цін на продукцію головної компанії.

У зв'язку з тим, що кейрецу являють собою не жорстко залежну організацію, як, наприклад, вертикально інтегровані корпорації в США, а сукупність твердих і слабких взаємозв'язків, доцентрових і відцентрових тенденцій, це дозволяє їм більш легко пристосовуватися до вимог зовнішнього середовища.

Функціонуючий на такій основі ринок усередині групи вигідніше для всіх його учасників, чим вільний ринок наявних товарів. Тут нижче ступінь ризику, нижче витрати по угодах. На дрібних підприємствах більше низький рівень заробітної плати. Це служить однієї із причин того, що в країні зберігається значна різниця в рівнях заробітної плати між великими, середніми й дрібними компаніями. У середньому заробітна плата на останні становить близько 60% оплати зайнятих на великих підприємствах.

У зв'язку із процесами глобалізації виробництва найбільших компаній кейрецу переживають період істотної організаційної перебудови з появою в їхньому складі нових ланок. Ці зміни мають на меті знайти оптимальне, наскільки це можливо, сполучення неринкових за своїм характером взаємин між компаніями усередині групи з волею дії згрупованих фірм для забезпечення ефективного функціонування групи як єдиного цілого.

Переплетення капіталу, виробнича вертикальна інтетрація у формі кейрецу привели до створення фінансових груп, які зайняли в господарстві пануючі позиції. Вони, як правило, управляються великими