Своєрідне положення в трудових відносинах займає жіноча робоча сила. Керівництво багатьох компаній розглядає жіночий персонал як сугубо «видатковий матеріал». Жінки звичайно використаються як поденниці й погодинники. Жінки -

поденниці найчастіше служать своєрідним клапаном для адміністрації компаній. У несприятливих економічних умовах саме ця категорія працівників першої попадає під скорочення. У державній статистиці жінки-поденниці проходять як домогосподарки, тому, коли вони гублять роботу, їх не включають у число безробітних. Даний немудрий прийом дозволяє втримувати офіційні показники безробіття на низькому рівні. Середній рівень оплати японських жінок у два рази нижче, ніж чоловіків.

Для Японії характерний тривалий робочий день. У середньому чоловік проводить на роботі 57,7 години на тиждень, більше американців і західноєвропейців на 10 годин.

Більше тривалий робочий тиждень у значній мірі визначається системою оплати праці, що ділиться на три категорії: базова ставка, понаднормова й преміальна. Базова ставка звичайно встановлюється на можливо низькому рівні, а понаднормові й премії, які можна міняти більш вільно, використаються у вигляді «буферної оплати». Вони збільшуються в період гарної господарської обстановки й знижуються під час спадів, коли затягуються пояси. Ця система оплати дуже ефективна для запобігання банкрутств. У компаніях не відзначаються різкі розриви в оплаті. Після відрахування податків середній оклад директора-розпорядника приблизно в 10 разів перевищує заробіток самого низькооплачуваного працівника, тоді як у США - у середньому в 100 разів.

Система використання робочої сили разом з багатоступінчастою структурою організації виробництва функціонувала надзвичайно ефективно й була джерелом конкурентної сили. Вона сприяла частій ротації персоналу в початковій стадії їхньої кар'єри, що сприяло швидкому засвоєнню стилю поводження компанії й установленню неформальних відносин серед різних груп однієї організації. Прийняття рішень на основі згоди всіх сторін було інструментом поширення інформації й прийняття відповідальності різними людьми за справи компанії. Постійний контроль із боку вищих керуючих мінімізував можливі помилки. Але подібна система ускладнювала апарат керування, робила його громіздким.

Роль держави. Особливість економічної моделі складається в єдності державного апарата й великого капіталу в рішенні загальних проблем. Дотепер відзначається висока координація дій промислових, торговельних, банківських компаній й уряду. Державне підприємництво в післявоєнний період займало скромне місце. У країні широко використається система загальнодержавного, регіонального, цільового, галузевого й внутріфірмового планування. На загальнодержавному рівні розробляється ціла система планів, прогнозів, програм індикативного характеру, що означають основні й бажані для суспільства в цілому орієнтири економічного й соціального розвитку. Загальнодержавні плани у зв'язку з незначною часткою державного сектора спрямовані головним чином на регулювання діяльності приватних фірм. Основні цілі й завдання загальнонаціональних планів економічного розвитку конкретно втілюються в змісті внутрікорпоративних планів, які мають директивний характер. Цим утвориться складна, взаємопов'язана система планування. Внутрікорпоративні плани у свою чергу також ураховуються при розробці загальнодержавних програм через механізм консультацій з найбільшими об'єднаннями приватних компаній - «Кейданрен», «Дюкай», «Никкейрен», а також з відповідними асоціаціями й фінансово-промисловими групами.

Система загальнодержавних планів складається з п'яти груп планів - план економічного й соціального розвитку, план розвитку й використання земель, раціонального розміщення продуктивних сил, галузеві плани, цільові загальнодержавні програми й регіональне планування. Плани й програми, незважаючи на свою індикативність, підкріплюються широким арсеналом засобів фінансового, правового й організаційного характеру, які забезпечують їх значну еффек-тивність і реализуємість. Загальнодержавні економічні плани - це свого роду державні інвестиційні програми, що рекомендують і підтримувані економічними й соціальними ресурсами всього держави.

В умовах державного регулювання й широкої підтримки розвивалося сільське господарство, основу якого становлять дрібні ферми. Наймана праця й орендні відносини не одержали тут широкого поширення. Тільки 7% господарств мають більше 2 га землі, а 70% всіх господарств одержують свої доходи поза галуззю, в основному в промисловості й сфері послуг. Власники дрібних земельних ділянок працюють у себе в господарстві лише у святкові й вихідні дні. Держава є монопольним покупцем багатьох видів сільськогосподарської продукції за цінами вище світових. Ця підтримка створює штучний клімат для даної галузі.

Важливе місце в системі регулювання займають процентні ставки й валютний контроль із поділом внутрішнього й світового ринків. Комітет з політиці Банку Японії (вищий орган прийняття рішень банком) установлював депозитні й позичкові ставки в межах мінімуму. Депозитний відсоток по кожному виді, короткостроковий відсоток і прив'язана до нього вся система процентних ставок випливали за рухом офіційної дисконтної ставки. Поряд з кількісним обмеженням банківського кредитування це дозволяло до початку 70-х років ефективно здійснювати пряме кредитно-грошове регулювання, а також занижувати витрати залучення засобів банками й у певній мері капітальні витрати компаній. В 70-і роки почалася лібералізація процентних ставок на фінансових ринках, що включала не тільки звільнення позичкового відсотка, але й відсотка по депозитах й інших інструментах мобілізації засобів банками й підприємствами, що довгий час установлювався на заниженому рівні.

Своєрідність японської економічної моделі доповнюється також роллю вищих посадових осіб. По прийнятому звичаї їхньої вказівки обов'язкові для виконання фірмами. Якщо хтось їх порушує, для повчання карають одну фірму, але суворо.

Як бачимо, розглянута економічна модель побудована на значному обмеженні дії ринкових сил. До кінця 1993р., за даними комісії справедливих угод, до 40% всієї виробленої продукції було об'єктом тих або інших обмежень і державного регулювання. На основі економічних й адміністративних принципів керування державі вдавалося ефективно проводити в життя вироблену за участю підприємницьких кіл політикові.

Економічна модель