імпорт капіталу. Його характерні риси. В 80-і роки відбулася переорієнтація Японії з експорту товарів на експорт капіталу. У другій половині минулого десятиліття вона посідала перше місце по експорті прямих капіталовкладень. Середньорічний обсяг вивозу в 1981—1985р. рівнявся 5, в 1986-1990р. - 32, в 1991-1993р. - 20 млрд. дол. На початку 90-х років японські компанії в експорті капіталу пропустили вперед американські й французькі ТНК - Транснациональные компании . По сукупному обсязі закордонних прямих інвестицій японські компанії, як відзначалося вище, вийшли на друге місце після США. Вісім японських компаній по обсязі закордонних активів входять до числа 50 найбільших інвесторів у світі («Хитачи», «Мацушита», «Тойота», «Соні», «Ниссо Иваи» й ін.).
В 60-70-і роки вивіз капіталу у формі прямих інвестицій значною мірою був націлений на обслуговування збуту товарів і створення мережі видобувних підприємств за рубежем. Надалі у зв'язку з підвищенням вартості робочої сили, курсу ієни японські компанії стали створювати підприємства трудомістких галузей. Приблизно 15% виробництва автомобілів у США здійснюють компанії з японським капіталом. Однак дотепер основні капіталовкладення зосереджені в кредитній сфері (42,4%), у торгівлі (11,3%), нерухомості (11,1%). Якщо в США й ФРН за межі своєї території виведено відповідно 30% й 20% промислового виробництва, то в Японії - тільки 11%. В обробній промисловості закордонні капіталовкладення концентруються в електротехніку, хімії й транспортному машинобудуванні.
Основним ринком додатка японського капіталу виступає Північна Америка, де помітна тенденція впровадження кампаній високої технології, які прагнуть використати американський досвід і ліквідувати своє відставання в таких областях, як ЕОМ, мобільний зв'язок, комп'ютерна графіка. Вони не тільки утворять із американськими кампаніями спільні підприємства, але й створюють свої. Далі в пріоритетах японських компаній іде Західна Європа, де вони сконцентровані в Британії й Нідерландах. В Азії основними центрами притягання японського капіталу є Індонезія (24%), КНР (понад 20%), а в Південній Америці - Панама (40%).
Таблиця 2. Напрямок японських закордонних капіталовкладень, % |
1975 | 1987 | 1992
Північна Америка | 27, 6 | 46, 0 | 42, 6
Європа | 10, 2 | 19, 7 | 20, 7
Азія | 33, 5 | 14, 6 | 18, 8
Латинська Америка | 11, 3 | 14, 4 | 7, 9
Океанія | 5, 5 | 4, 2 | 7, 0
Середній Схід | 6, 0 | 0, 2 | 2, 1
Африка | 5, 9 | 0, 8 | 0, 7
Усього, млн. дол. | 3280 | 33364 | 34138
Джерело: Balassa В., Noland M. Japan in the World Economy. W ., 1988, p. 119; Japan 1994. An International Comparison. P. 54.
Відбувається географічний зсув пріоритетів. Із середини 80-х років після висновку провідними західними країнами валютної угоди «Плаза» почалося масоване впровадження японського капіталу в країни Східної й Південно-Східної Азії. Їхній обсяг збільшився майже в чотири рази, досягши 9,3 млрд. дол. в 1994р. і перевищивши у два рази рівень американських прямих інвестицій. Наслідком зміни політики японських компаній з'явилося перетворення західної частини Азіатсько-Тихоокеанського регіону в один з головних центрів виробництва й експорту кольорових телевізорів, магнітофонів, кондиціонерів.
Японські капіталовкладення в цьому районі сприяють створенню відносин різноманітної й складної виробничої спеціалізації між місцевими і японськими підприємствами й місцевими підприємствами і їхніми партнерами із сусідніх країн. Відносини виробничої спеціалізації сприяють тому, що одна або кілька країн стають основними постачальниками окремих видів продукції: електротехнічних деталей й елементів електронних схем - Тайвань, Південна Корея, Сінгапур, Таїланд; верстатів і виробничого встаткування - Тайвань, Південна Корея; побутових електротоварів - Сінгапур, Малайзія, Таїланд.
Закордонні японські підприємства в Східній і Південно-Східній Азії направляють у Японію основну частину їхнього експорту - понад 40%. Очевидно, що мавша колись подавляюче високий ступінь залежність від ринку США поступово здає свої позиції, що створює передумови для регіональної економічної інтеграції на мікрорівні або інтеграції, проведеної закордонними капіталовкладеннями. Японські поставки продукції обробної промисловості в країни Східної й Південно-Східної Азії перевищили відповідний експорт туди з Північної Америки й Західної Європи.
Японські закордонні компанії звичайно мають невисоку норму прибутку. На підприємствах обробної промисловості вона становить 0,9%. У країнах Азії вона досить висока - 4,8%, а в Північній Америці й Західній Європі найчастіше має негативну величину. Іншими словами, контрольовані там японським капіталом підприємства збиткові. Звичайно це відносно нові за часом їхньої дії філії й дочірні компанії, коли в них пріоритетною метою є розширення масштабів діяльності, а не одержання прибутку.
Японія не є великим об'єктом додатка іноземного капіталу. Хоча значення іноземних прямих капіталовкладень зростає, їхній приплив незначний, уступаючи відповідному японському експорту в 10-20 разів. У провідних західноєвропейських країнах подібне співвідношення перебуває в межах 1-2,2 рази.
У минулому досить широко використався іноземний капітал у формі кредитів і позик і портфельних інвестицій. В 1950-1960р. його частка у валових капіталовкладеннях не перевищувала 2,5%. За 1950-1975р. було притягнуто майже 32 млрд. дол. У нових галузях іноземний капітал грав більше значну роль. Кредити й позики надавалися Японії експортно-імпортним банком США.
Економічний розвиток Японії докорінно змінило характер її валютного положення. Підвищення конкурентноздатності японських товарів на світових ринках привело із середини 60-х років до різкого збільшення позитивного сальдо по всіх статтях зовнішніх розрахунків. Перетворившись в один з полюсів притягання міжнародних платіжних засобів, Японія стала одним з найбільших кредиторів. Вона відіграє важливу роль у наданні урядової допомоги розвитку, ставши найбільшим донором (1995р. — 24,5%), хоча по частці державної