Значна частина допомоги традиційно направляється в азіатський регіон (понад 60%). Саму значну частину її одержують КНР, Індія, Індонезія, Таїланд, Філіппіни, Бангладеш. Відбулися зміни в географічному напрямку допомоги. В 70-і роки в число її найбільших одержувачів входили Південна Корея, Пакистан, Індія. В 80-і роки Японія підсилила увагу до країн Африки (12,2%) і Латинської Америки (9,1 % економічної допомоги в 1992р.), але в країнах Азії вона забезпечує половину всієї допомоги західних країн, а в Латинській Америці - 18%. На відміну від США й західноєвропейських країн більше половини двосторонньої допомоги представляється у вигляді єнових позик під низький відсоток. Вони носять в основному незв'язаний характер, чим також відрізняються від допомоги ряду західних країн. Приблизно 12% всієї допомоги йде на технічне співробітництво, що нижче рівня США, Франції, ФРН. Центральне місце в ньому займає прийом іноземних студентів і стажистів при порівняно незначній кількості японських фахівців, що направляють за рубіж, (5 тис. іноземних студентів в 1990р.).

Японія виділяє близько 10% засобів Верховного комісаріату ООН по справах біженців. Вона також надає допомогу біженцям через інші міжнародні організації, але сама прийняла невелику кількість біженців - близько 9 тис.

Токіо — світовий фінансовий центр. Зовнішньоекономічна експансія сприяла появі в Східній Азії потужного фінансового центра. Токіо не уступає Нью-Йоркові й Лондону по обсязі валютно-біржових операцій, кількості котіруємих на фондовій біржі найменувань цінних паперів й обсягу купівлі-продажу, але має й слабкі сторони діяльності. Він відстає по обробці синдикованих позик (в 1993р. - 1% відповідного показника Північної Америки, у п'ять і два рази менше, ніж відповідно в Гонконгу й Сінгапурі). У Токіо акредитовано менш 100 іноземних банків, що в чотири рази менше, ніж у Нью-Йорку й Лондоні.

Слабості Токіо як міжнародного фінансового центра стримують процес зміцнення позицій єни в якості міжнародного платіжного засобу. Вона займає невисокі позиції у валютних резервах миру (6,8-8,1% за 1985-1994р.), майже у два рази уступаючи німецькій марці й у вісім разів долару. Більш широко використається японська грошова одиниця в розрахунках по зовнішній торгівлі. Якщо в 1970р. менш 1% розрахунків по японському експорті здійснювалося в єнах, то в 1995р. - уже 38%. Значне зрушення також відбулося в обслуговуванні єной імпортної торгівлі - 24%. Але дані значні зміни в основному визначалися тільки одним районом - Азією, де частка експорту, вираженого в єнах, здійнялася з 39% в 1986р. до 48% в 1994р., а частка імпорту - з 9,2 до 34%.

Необхідність зміцнення міжнародних позицій єни для японської економіки зростає. Під сильним тиском долара й інших валют курс єни росте. За 1970-1993р. стосовно долара він здійнявся в 3,6 рази, стримуючи експортну експансію японських компаній. По оцінках підвищення співвідношення єна - долар на одну одиницю приводить до стримування ВВП Японії на 0,06%. За 1985-1995р. курс єни підвищився на 170 одиниць, що рівносильно зниженню ВВП Японії на 10,2% у результаті стримування експорту товарів і посилення імпорту. Підвищення курсу викликає імпортний бум. Іноземні товари зараз займають значно більшу частку національного ринку, чим раніше - 16%. В 1994р. Японія стала чистим імпортером кольорових телевізорів. У результаті японські компанії мають менше можливостей покривати свої високі витрати за рахунок підвищення внутрішніх цін, вони стали знижуватися.

Висновок

В 90-і роки японська економіка зштовхнулася із цілим рядом серйозних проблем, що виявилися в ході економічної кризи 1993р. Стали зникати переваги японської організаційної моделі. Економічний ріст довгий час підтримувався за рахунок робітників і споживачів. Згода між робітниками й підприємцями оснувалося на досить швидких темпах росту економіки, що у свою чергу забезпечувало підвищення життєвих стандартів. Виникаючі розбіжності погашалися різного роду подачками, починаючи від наявних у конвертах і кінчаючи аграрним протекціонізмом. Тому сприяло відносно рівний розподіл багатства. Однак в останні десятиліття економічний ріст значно сповільнився, що послабило можливості істотного підвищення життєвого рівня населення. Надзвичайно різке підвищення цін на нерухомість в 80-х роках помітно розділило країну на імущі й незаможні.

Змінилися конкурентні позиції японських підприємців на міжнародних ринках. Скоротилося позитивне сальдо торговельного балансу стосовно ВВП (2,5% в 1995р.). За минуле десятиліття рівень заробітної плати збільшився майже на третину. Різко зросли витрати на робочу силу, за рівнем яких в обробній промисловості Японія уступає тільки Німеччині й Швейцарії. Цінові конкурентні переваги японських товарів ослабнули в порівнянні з багатьма країнами. Японія не переборола відставання від інших західних країн в області соціальної інфраструктури. Зокрема, вона уступає іншим країнам по числу квартир на тисячу жителів (майже на сто, в 1988р. на тисячу жителів було 342 квартири), а також по загальній середній площі квартир. Подолання цього розриву зажадає значних засобів і може стримувати процес виробничого нагромадження. Несприятливо для економічного росту міняється демографічна ситуація, обумовлена різким збільшенням частки літніх у складі населення. Наприкінці сторіччя частка пенсіонерів у віці 65 і більше років досягне 16% усього населення в порівнянні з 13% у США й 15% у Британії. Дана тенденція може привести до зниження заощаджень і збільшенню споживання.

Незважаючи на величезні успіхи японських компаній у розвитку цілого ряду напрямків мікроелектроніки й інших наукомістких виробництв, зберігається значна залежність від американської технології. Більше половини програмного забезпечення, що застосовується для розробки приладів, на яких виробляються напівпровідники й складні плати, випускається в Америці. Причому взаємозв'язок між попитом