Реферат на тему

Латинська Америка і світове господарство

На рубежі XIX і XX ст. вчені і політики континенту плекали надію, що XX ст. стане століттям Латинської Америки, яка скористається своїм шансом і посяде гідне місце у світі. XX ст. завершується, й сучасні науковці та державні діячі намагаються визначити, наскільки справдився той, столітньої давності, прогноз. При розмаїтті думок усі сходяться на одному: Латинській Америці належить особливе місце у світовому господарстві. Країни цього регіону набагато раніше від інших держав "третього світу" вийшли на шлях капіталістичного розвитку. В переважній більшості латиноамериканських країн ринкові відносини перетворилися на панівний спосіб господарювання, стали визначальними для національної економіки. Проте в деяких сферах зберігаються рудименти минулого, існує значна залежність від зовнішніх факторів.
Хоча Латинська Америка вважається однією з найбільш динамічно прогресуючих в економічному відношенні частин "третього світу", розвиток протягом тривалого часу по шляху "залежного капіталізму" деформував економіку, став причиною багатьох соціально-економічних і політичних суперечностей. Подібно до Азії та Африки Латинська Америка посідає залежне, підпорядковане місце у системі міжнародного поділу праці, відповідно до якого вона все ще часто є постачальником продовольчо-сировинних товарів для промислово розвинутих держав, ринком збуту готової продукції останніми, сферою прибуткового розміщення капіталів.
Про це свідчить той факт, що за століття надій і сподівань, сповнених боротьбою за утвердження політичної та економічної незалежності, країнам Латинської Америки не вдалося позбутися таких рис, як загальна відносна відсталість у розвитку продуктивних сил; слабкість науково-технічного потенціалу та глибока залежність від імпорту досягнень НТР; економічна й технологічна залежність; нерівноправність у МПП; втрата капіталів у результаті нееквівалентного обміну, нерівноправної торгівлі, вивозу прибутків і відсотків тощо; перманентне зростаюча фінансова заборгованість та ін. За рівнем розвитку суспільного виробництва, рівнем продуктивності праці, обсягом валового національного продукту на душу населення латиноамериканські країни й досі значно поступаються перед економічно розвинутими країнами.
Країни Латинської Америки - а це 33 суверенні держави та деякі залежні території - характеризуються певною спільною історичною долею, близькістю мов і культури, що не може не впливати на спільність багатьох рис їхнього сучасного соціально-економічного розвитку. І все-таки країни регіону істотно різняться за рівнем економічного розвитку, економічним і технічним потенціалом. Крім того, вони помітно відрізняються одна від одної природничо-географічними умовами, чисельністю населення, особливостями розвитку, що історично складалися, а також особливостями включення в МПП та низкою інших факторів.
Економіка Латинської Америки характеризується нерівномірним розміщенням продуктивних сил, значною строкатістю у рівнях і темпах зростання, величезною концентрацією господарської діяльності в небагатьох промислових центрах. Приблизно третина промислового потенціалу регіону сконцентрована у зонах трьох міст-гігантів: Мехіко, Сан-Паулу, Буенос-Айреса. Ще вищий рівень такої концентрації в окремих країнах: 65% промислової продукції Аргентини виробляється в районі Великого Буенос-Айреса та Росаріо; 80% промислової продукції Бразилії припадає на трикутник Сан-Паулу - Белу-Орізонті - Ріо-де-Жанейро; 75% промислового виробництва Уругваю зосереджено у Монтевідео. Величезні диспропорції існують у розподілі між територіями країн енергопостачання, шосейних доріг і залізниць, засобів зв'язку тощо.
Процес індустріалізації в Латинській Америці, що значно поширився після Другої світової війни і був зумовлений прагненням замінити імпорт товарів широкого вжитку місцевим виробництвом, не спричинив докорінної перебудови структури народного господарства. В результаті індустріалізації криза традиційної соціально-економічної структури не лише не була подолана, а ще більше загострилась.
І все-таки індустріалізація досить відчутно вплинула на розвиток економіки країн Латинської Америки, поліпшення їхньої ролі та місця в МПП. Цей процес набув повної сили в останні десятиріччя й став незворотним у більшості країн регіону. Він зумовлений загальним станом економіки цього регіону. Кризи, що потрясали "експортну економіку" латиноамериканських країн на початку 50-х років і пізніше, виразно показали нагальну необхідність покінчити з однобічною, нав'язаною ззовні аграрно-сировинною спеціалізацією, життєву потребу диверсифікації господарства і створення сучасної промисловості. Аби поліпшити платіжний баланс, уряди більшості латиноамериканських країн значно підвищили мито, особливо на ввезення предметів споживання, а також проголосили політику заміни імпорту місцевим виробництвом.
Однак здійснення реформ у межах індустріалізації не зняло гостроти суперечностей економічного розвитку. Про це свідчить особливо важка за наслідками економічна криза, що охопила регіон у 80-ті роки. За оцінками вчених і фахівців із різних країн Латинської Америки, від 1981 р. більшість латиноамериканських та карибських країн були вражені найбільш глибокою і тривалою кризою за останні півстоліття. Регрес був настільки відчутним, що з позицій розвитку багатьох економік регіону 80-ті роки можна розцінити як "втрачене десятиліття". Це була криза нової епохи, епохи глобальної взаємозалежності, коли зміни в одному регіоні світу неминуче впливають на події в інших регіонах. За оцінками експертів ООН, післякризове пожвавлення розвитку йде повільно. Все ще залишаються значними зовнішня заборгованість і відтік ресурсів за кордон. Надто багато часу забирає процес оборотності капіталовкладень. Низькою залишається купівельна спроможність широких верств населення і нестійкими бюджетні структури. Обмежена свобода на терені економічної політики, стагнація, інфляція й загальне погіршення умов життя свідчать про труднощі в процесі структурних перетворень, а також про необхідність тривалого часу для їх здійснення. Такою Латинська Америка вступила в 90-ті роки.
На латиноамериканському континенті економічна взаємозалежність проявилась у тому, що серед факторів зовнішнього порядку, які зумовили кризу на початку 80-х років, головний вплив справили: глибокий циклічний спад в економіці США та інших високорозвинутих країнах, масове перекачування північноамериканською адміністрацією фінансових ресурсів із-за кордону до