3. Ріпак як сировина для виробництва безпечного для навколишнього середовища біологічного пального

Європейські країни (ЄС) закуповують 47% витратної енергії, 75% з яких у вигляді нафти. Прогнози на майбутнє говорять про щорічне збільшення імпорту на 1,9%.

Сучасне пальне складає неабияку небезпеку для оточуючого середовища. Варто лише згадати про парниковий ефект, що виник у результаті збільшення СО2 в атмосфері. Його концентрація збільшується щорічно на 1,5*10-3 %/год. і в 2050 році вдвічі перевищить концентрацію СО2 в доіндустріальний період. Крім того, сірка, яка міститься в дизельному паливі, призводить до утворення великої кількості оксидів, котрі зумовлюють зникнення лісів. Розвинені країни гостро поставили проблему сірки, вбачаючи вирішення її необхідним для зменшення навантаження і збереження родючості удобрюваних сільськогосподарських угідь.

За вимогою ЄС у 1980 році була створена організація "Євробіодизель" (GEIE), яка зайняла одне із провідних місць в "енергетичній мережі" і вирішує питання виробництва палива з рослинних олій. Розвиток напряму з вирощування олійних як джерела палива отримало високу оцінку на ринку енергетичних ресурсів. Розвиток "енергетичної системи" за допомогою олійних дає унікальну можливість для історичної трансформації європейського сільського господарства з виробника продуктів харчування у виробника палива. Останнє характеризується високою конкурентоспроможністю на європейському ринку і, що дуже важливо, безпечністю для оточуючого середовища.

Ріпак вважається однією із найважливіших (після пальми та сої) олійною культурою в світі, яка являється джерелом одержання рослинного масла. За останні 20 років за значенням і поширенням він випередив арахіс, зерна бавовни і навіть, не так дивно, соняшник. Цьому посприяло виведення сортів, які містять мало ерукової кислоти та глюкозинолатів. У Канаді сорти ріпаку, що задовольняють вимогам за вмістом цих речовин, називаються канола. Канадська Асоціаця Канола має торгову марку, яка включає сорти ріпаку, які містять не більше 2% ерукової кислоти (С 22:1) у олії. Згідно з європейськими стандартами, вміст усіх глюкозинолатів не повинен перевищувати 20 мкмоль/г. Варто відмітити досить вигідне співвідношення між споживаною і вироблюваною енергією рослинами ріпаку (табл. 19.5).

19.5. Порівняльний енергетичний баланс різних рослин (Д.Шпаар, Н.Маковськи, 1995)

Примітка: без соломи.

За даними ФАО (1995), посівні площі під ріпаком у світі щороку сягають 22-24 млн. га. Понад дві третини його виробництва (70%) сконцентровано в Китаї, Індії й Канаді — по 5,6-6,1 млн. га. Великі площі під ріпак відведено також у США, Австралії, Новій Зеландії, країнах Західної Європи, Польщі. Загалом 28 країн світу вважають ріпак основною олійною культурою. Як європейська олійна культура набув істотного поширення в середині ХІХ століття. Нині його посіви на європейському континенті сягають 3,3-3,5 млн. га. До Західної України він був завезений з Німеччини, причому на початку минулого століття його посіви за площею значно перевищували посіви соняшнику.

Значне збільшення виробництва насіння ріпаку зумовлене широким спектром використання олії для продовольчих потреб, а макухи (шроту), як концентрованого кормового білка, для годівлі сільськогосподарських тварин. Інтерес до цієї культури викликаний також великою необхідністю в одержанні олії з високим вмістом ерукової кислоти для промислових (технічних, хімічних) потреб.

У Лісостепу України ріпак є поряд із соняшником і соєю основною олійною і білковою культурою. Як промислову культуру його почали інтенсивно впроваджувати лише останніми десятиріччями. Площа під ним зросла до 100 тис. га, а урожайність становила в середньому 15 ц/га. Окремі господарства отримують 30-35 ц/га насіння. У структурі посівних площ він займає 0,3-0,5% (табл. 19.6)

19.6. Посівні площі і урожайність ріпаку в різних областях України (дані за 1997 рік)

Незначні обсяги виробництва товарного насіння ріпаку зумовлені відсутністю державної системи заготівлі, матеріально-технічної бази, добрив, високоефективних пестицидів, техніки для вирощування, збирання і очистки урожаю, відсутністю переробної промисловості. Розрахунки свідчать, що площі посіву ріпаку в найближчі роки можна збільшити у 6—8 разів і довести до 500 тис. га і більше, а врожайність товарного насіння збільшити до 24—26 ц/га. Це дозволить виробляти 380—400 тис. т олії, 500—600 тис. т концентрованого кормового білка, який за протеїном у 8—10 разів перевищує комбікорми.

За складом жирних кислот розрізняють наступні типи сортів ріпаку: Примітка:

++ — звичайний сорт з традиційним вмістом ерукової кислоти, багатий на глюкозінолат;

0/00 — сорт з низьким вмістом ерукової кислоти та глюкозинолату;

000 — сорт з низьким вмістом лінолевої кислоти;

Е-тип — сорт з підвищеним вмістом ерукової кислоти;

0-тип — сорт з підвищеним вмістом масляних кислот;

Згідно з європейським стандартом (ЄС) сорти 00 містять менш як 20 мікромоль/г глюкозинолатів. Сорт 0 відповідає малому вмісту ерукової кислоти і високому вмісту глюкозинолатів. Поняття "промисловий сорт" відповідає будь-якому сорту з високим вмістом ерукової кислоти.

В Інституті хрестоцвітих культур створено такі сорти озимого ріпаку, як Тисьменицький, Іванна і Свєта. Вони занесені до Державного реєстру рослин, і їх висівають в 13 областях України та в п'яти країнах СНД. Ці перші "00" сорти, безерукові, низькоглюкозинолатні, забезпечують урожайність насіння 33-35 ц/га з вмістом олії 45%. Сорти ярого ріпака Оріон та Микитинецький двонульові, з урожайністю 24-26 ц/га, вмістом олії — 43%. Іншими словами, сорти озимого і ярого ріпаку відповідають світовим стандартам.

Олія, вироблена з вітчизняних сортів ріпаку, за вмістом основних жирних кислот прирівнюється до маслинової і придатна для використання безпосередньо в їжу, для виготовлення маргарину, майонезу, кулінарних жирів та інших високоякісних продуктів харчування.

Олія використовується як харчова для салатів а також для виготовлення маргарину. Всі харчові олії