Нащадки вихідців із континентальної Європи. Серед двох головних громад збереглися також кількісно менші, але не менш впливові етнічні групи. У штаті Пенсільванія протягом трьох століть проживає велика німецька колонія. У XIX ст. більшість німецьких поселенців розсіялася на заході країни (в . основному в містах), але нащадки вихідців зберігають зв'язки зі своєю «малою Німеччиною» Процес індустріалізації призвів до розпаду шотландської, уельської і голландської громад, що існували з початку XIX ст. Інші мова і релігія допомогли вихідцям із Фінляндії, Швеції, Норвегії й Ісландії протягом тривалого часу зберігати свою спільність у місцях компактного проживання (у штаті Міннесота). Релігія стала могутньою об'єднавчою силою для двох американських громад — ірландців і євреїв. їхня імміграція виникла і почала розвиватися з 1840-х років Якщо перші сповідали католицизм і були жертвами політичних репресій англійської влади, то другі були іудеями та шукали в Америці притулку від антисемітизму, розповсюдженого в Старому Світі У 1970-х і 1980-х роках етнічними групами почали називати італійців, поляків, литовців, чехів і словаків. Здебільшого вони проживають у містах північних штатів і середнього заходу, сповідують католицизм, займають робочі місця і посади керівників нижньої ланки — «сині комірці», проживають невеликими, але згуртованими групами. Корені їхніх предків сягають нью-йоркських районів «маленька Італія» і «польські пагорби» Біле населення зосереджене в основному у внутрішніх містах Америки. Існуючі донині громади переселенці _ не пережиток епохи імміграції, а відповідь людей на проблеми зростання злочинності, погіршення комунальних послуг, освіти, періодичні громадські безпорядки. Вони бояться втратити свою мову і культуру серед швидко зростаючого числа нових поселенців; більшість американців італійського і слов'янського походження — представники середнього класу, а отже, ріст інфляції й податків насамперед б'є по них. Америка для них — країна відкритих можливостей, де завзятою працею й самоосвітою можна досягти успіху.

Афро-американці. На початку 1960-х років у країні пройшла масова кампанія «Руху за права людини». Учасники руху хотіли привернути увагу білих американців до тяжкого становища афроамериканського населення. Цей рух був багатонаціональним, сповідав принципи ненасильницького опору і прагнув до скасування расодискримінаційних законів південних штатів Із загибеллю М. Л. Кінга — лідера і духовного наставника афро-американців, рух поступово розпався. Поставлені цілі були частково досягнуті. Становище чорного населення за останні 40 років значно покращилося. Хоча висока політика і великий бізнес, як і раніше, — прерогатива білих американців, значно збільшилося число афро-американців з вищою освітою, виріс рівень заробітної плати, за рівнем доходів чорна громада поступово й неухильно наближається до середнього класу. У Чикаго, Лос-Анджелесі, Клівленді, Балтіморі, Атланті й Вашингтоні (округ Колумбія) були обрані мери — афро-американці У 1988 р президентську кампанію вів учень М. Л. Кінга — Джессі Джексон Сьогодні серед чорного населення Америки поширилася ідея насильницького впливу на владу. Три з п'яти родин афро-американців так чи інакше підтримують цю ідею.

Іспаномовні американці. Іспано-американці складають 7 % від усього населення США. Більшість із них — вихідці з Мексики. Щасливий північний сусід багато років приваблює тисячі легальних і нелегальних іммігрантів-мексиканців, У пошуках заробітку вони перетинають практично неохоронюваний кордон Меншу частину іспано-американців складають громадяни США, чиї предки жили на території Техасу, Арізони, Нью-Мексико й Каліфорнії до входження Цих областей до складу Сполучених Штатів. Ще одна іспаномовна громада — пуерториканці. Вони є повноправними громадянами США. Переїзд з острова на материк для них не є юридичною проблемою, як і решта американців, вони Досить мобільні при виборі місця роботи. Висока активність чорного населення країни надихнула багатьох іспано-американців до створення національного руху. Але роз'єднаність громад перешкоджає створенню загальнонаціональних організацій. У місцевих органах влади невеликі угруповання виступають за поліпшення охорони здоров'я, освіти й соціальних послуг у місцях компактного проживання іспано-американців. Окремою групою є кубинська громада. Вона складається з висококваліфікованих фахівців і представників середнього класу, що покинули Кубу за роки правління Ф Кастро. Політичні погляди кубинців-іммігрантів виокремлюють їх з іншого іспаномовного населення. З 1960 р. посилився потік мігрантів із країн Центральної й Південної Америки. Політичних біженців з Гаїті, Ямайки та Барбадосу скоріше можна було б зарахувати до афроамериканців, але вони зберігають свою культуру й мову. Аналогічно до них тримаються біженці із Сальвадору, Нікарагуа й Колумбії.

Американці азіатського походження. Азіатські американці складають якщо не найчисельнішу, то найбільш ізольовану громаду країни. Першими поселенцями-колоністами були китайці, потім — японці. Останні стали жертвою політичного протистояння двох країн у 1920—1945 pp. У 1924 р. був прийнятий закон, що забороняє в'їзд до країни іммігрантів із Країни Східного Сонця. У 1942 р. багато японців американського походження, повноправних громадян США, були заслані в табори для депортованих осіб. Підставою до цієї акції були підозри в можливій зраді представників цієї громади в момент