Корінні жителі Америки — індіанці — це громада тільки в найширшому розумінні слова. Насправді індіанцями називають численні племена з різними мовами і культурами, способом життя й звичаями. Найбільшою племінною групою індіанців є черокі (19 %>, за ними йдуть навахи (12 %) і сіу (5,5 %). Східні індіанці, які протягом тривалого часу жили серед білого населення, більшою мірою зазнали асиміляції і легше інтегрувалися в американське суспільство. Індіанці на заході країни стали жертвою освоєння земель й індустріалізації. Урядова політика, що відрізнялася нестійкістю в цьому питанні (то проводилася асиміляція племен, то створювалися резервації) призвела до згубних наслідків. Індіанські резервації — справжні регіони нужди. Рівень оплати праці індіанських працівників дуже низький, більшість із них мають тільки початкову освіту і є некваліфікованими робітниками. Вихідці з індіанських родин, що вступають до інститутів й університетів, відстають за рівнем своїх знань від однолітків. Пауза в соціальному розвитку цієї громади, викликана ізоляційною політикою уряду, призвела до викреслювання з життя американського суспільства цілих племен. Бідність і важке соціальне становище викликали міграцію індіанців у великі міста, особливо Чикаго і Лос-Анджелес. Відсутність високого рівня знань, соціальної підготовки до життя в місті призвело, за повідомленнями соціальних служб, до зростання алкоголізму й самогубств у цій етнічній групі. З недавнього часу кілька активістів індіанського руху почали висувати судові позови до уряду США про відшкодування збитків, заподіяних корінним жителям країни за всю двохсотлітню історію.

Релігійний склад

Протестанти складають 56 % віруючих, католики — 28 %, іудеї — 2 %, інші релігійні громади складають 4 %. У США ніколи не було державної релігії, кожен громадянин країни міг сповідувати будь-яку віру або не сповідати жодної. На сьогодні в країні діють більше 1200 конфесій і громад. З найвідоміших можна назвати церкву «Учнів Христа» (заснована на початку XIX ст.), «Церква Ісуса Христа останніх днів» (мормони, заснована в 1830 p.), «Адвентистів Сьомого дня» (заснована 1863 p.), «Свідків Ієгови» (заснована в 1872 p.). Релігії Старого Світу

поширені й в Штатах, але набули тут характерних рис. Католики (близько третини американського населення) підкоряються Риму, але кожен церковний окруї відрізняються один від одного. Близько 6 млн євреїв належать до однієї із трьох загальнонаціональних релігійних організацій (Ортодоксальної, Консервативної. Реформістської). Більшість протестантських громад європейського походження — баптисти, методисти, лютерани. У релігійному житті США представлені пресвітеріанські, єпископальна, різні східні церкви (православні), меноніти, реформісти, уніати, квакери, різні братства. Крім того, іммігранти з країн Азії й Африки сповідують іслам і буддизм.

Географія населення

Співвідношення міського й сільського населення, а також його розміщення значною мірою змінилися з часу заснування держави. У 1790 р. США були країною фермерів, а в містах проживало тільки 5 % населення. Навіть у 1900 р. близько 40 % американців припадало на частку міст, що нараховували більше 2,5 тис. жителів. До 1990 р. у містах проживало 75,2 % населення (включаючи території, що прилягають до міст із населенням понад 50 тис. жителів і характеризуються густотою населення більше 2,5 тис. чоловік на 1 кв. км). Лише близько 3 % населення складали фермери. Особливо швидко росли міста на Півдні й Заході. Після Другої світової війни ріст міст здійснювався за рахунок передмість, тоді як у центральних кварталах населення зменшувалося. За демографічними прогнозами на початку XXI ст. частка міського населення перевищить 90 % Швидко ростуть три гігантські мегаполіси — уздовж східного узбережжя країни між Бостоном і Вашингтоном, біля південних берегів Великих озер між Чикаго і Піттсбургом і на тихоокеанському узбережжі між Сан-Франциско й Сан-Дієго.

У 1790 р. центр населеної території знаходився за 37 км на схід від Балтімора (штат Меріленд), і 3,9 млн жителів країни були майже рівномірно розподілені між північчю й півднем. З того часу цей центр постійно зміщувався на захід і до 1990 р. досяг штату Міссурі. Іншою найважливішою тенденцією внутрішньої міграції населення стало переселення афро-американців із півдня на індустріальну північ і тихоокеанське узбережжя, що почалося відразу після Першої світової війни. У 1910 р. близько 89 % афро-американців проживали на півдні, а в 1990 р. — лише 52 %. У середині XX ст. почалася зустрічна міграція білого населення на південь, так що після 1960 р. частка півдня в населенні США зросла. Спостерігався відтік населення також із району Великих рівнин. Динаміку регіонального перерозподілу населення можна простежити з таких даних: У 1900 р. близько 28 % американців проживали на північному сході, 35 % — на середньому Заході, 32 % — на півдні й 5 % — на заході, а до 1997 р. ці показники змінилися відповідно на 19, 23, 35 і 22 %,