КУРСОВА РОБОТА

на тему:

Демографічні проблеми людства

ЗМІСТ

1. ВСТУП.

2. ДЕМОГРАФІЧНА ПОЛІТИКА.

3. ДЕМОГРАФІЧНА КРИЗА Й ДЕМОГРАФІЧНИЙ ВИБУХ

4. РОЗМІЩЕННЯ НАСЕЛЕННЯ

5. ДЕМОГРАФІЧНІ ПЕРЕДУМОВИ РОЗМІЩЕННЯ ПРОДУКТИВНИХ СИЛ

6. ГЛОБАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЖИТЄДІЯЛЬНОСТІ ТА ЯКОСТІ ЖИТТЯ ЛЮДИНИ.

7.1. МІЖНАРОДНІ СОЦІАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ.

7.2. ПРОБДЕМА ЗБЕРЕЖЕННЯ МИРУ НА ЗЕМЛІ.

7.3. ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПОСТУПАЛЬНОГО І ПРОПОРЦІЙНОГО РОЗВИТКУ ГОСПОДАРСТВА СВІТУ.

8. ВИСНОВОК

9. ЛІТЕРАТУРА

1. ВСТУП.

Демографічна проблема — сукупність соціально-демографічних проблем сучасності, що зачіпають інтереси всього людства. Найваж-ливіші проблеми народонаселення, які загрожують украй негатив-ними наслідками: стрімке зростання населення, або демографічний вибух, у країнах, що розвиваються, і загроза депопуляції, або демогра-фічна криза, в економічно розвинених країнах. До проблем народо-населення слід віднести також неконтрольовану урбанізацію в краї-нах, що розвиваються, кризу великих міст у деяких розвинених краї-нах, стихійну внутрішню й зовнішню міграцію, яка ускладнює по-літичні відносини між державами.

Нерівномірне зростання населення в різних регіонах супрово-джується інтенсивним процесом перерозподілу світового населен-ня між ними. Частка населення економічно розвинених регіонів не-ухильно знижується (33,1% 1950 p., 27% 1975 p.) і, згідно з прогно-зами ООН, зменшиться до 2000 р. до 20,5% , тоді як частка регіонів Азії, Африки та Латинської Америки,'що розвиваються, відповідно зростає (1950 p. — 66,9%, 1975 p. — 72,9% і за оцінкою до 2000 p. — 79,5%). Важливість даної проблеми полягає в тому, що такий розви-ток негативно позначається на міжнародних відносинах. Подолан-ня економічної відсталості регіонів, що розвиваються, необхідне для нормальних відносин між державами і для прогресу людства в цілому.

У країнах Західної Європи, Північної Америки та Японії в 70 — на початку 90-х pp. посилилася тенденція до різкого падіння наро-джуваності — значно нижче від рівня, який забезпечує просте відтво-рення населення. В майбутньому це загрожує депопуляцією насе-лення з її негативними соціальними наслідками.

Стрімке зростання населення в країнах Азії, Африки та Латин-ської Америки, що розвиваються, призводить до подвоєння його чи-сельності кожні 20-30 років і ускладнює вирішення соціально-еко-номічних проблем. У сучасному світі спостерігається ціла низка «парадоксів відсталості».

1. Внаслідок значних відмінностей у темпах приросту населення розрив у рівнях національного доходу на душу населення між роз-виненими і тими країнами, що розвиваються, збільшився з 1:10 в 50-х pp. до 1:13 наприкінці 70-х pp. і може досягнути 1:15 до 2000 p.

2. Безпрецедентна за масштабами урбанізація та випереджувальні темпи зростання міського населення супроводжуються одночасним швидким збільшенням чисельності сільського населення в країнах, що розвиваються (млрд осіб): 1950 p. — 1,4; 1980 p. — 2,2 і, за прогнозами ООН, — 2,8 у 2000 р.

3. Поряд із значним збільшенням зайнятості, особливо в про-мисловості, росте потреба в нових робочих місцях для працездатного населення. До кінця 80-х pp. число безробітних, а також осіб, що не знаходять постійного заробітку, в країнах, що розвиваються, переви-щило 500 млн.

4. Попри значне збільшення частки письменного населення в світі — з 61% 1960 р. до 71% 1980 p. і, за прогнозом ЮНЕСКО, до 85% до кінця XX ст., кількість неписьменних на земній кулі (більшість із них живе в країнах, що розвиваються) відповідно ви-росла з 700 млн до 800 млн душ і може досягнути 950 млн у 2000 p. Потенційна небезпека розвитку сучасної світової демографічної си-туації полягає в тому, що населення земної кулі, чисельність якого до 2000 p. перевищить 6 млрд осіб (а в 2025 p. — 8 млрд), входить у XXI ст. з 1 млрд голодуючих, 1 млрд неписьменних, 1 млрд безробіт-них, 1,5 млрд знедолених, які знаходяться за межею бідності.

Деякі західні демографи (Д.-Дж. Боуг, Д. Медоус, Я. Тінберген та ін.) зводять проблеми народонаселення до демографічного вибуху і єдиним засобом їх вирішення вважають досягнення нульового приросту населення до 2000 p. або 2025—2050 pp. завдяки скорочен-ню народжуваності в країнах, що розвиваються. Прихильники цієї концепції твердять, що технологічними засобами контролю над на-роджуваністю можна регулювати демографічну ситуацію. На їхню думку, країни, що розвиваються, здатні проводити ефективну демо-графічну політику, залишаючись порівняно відсталими в економічно-му, соціальному й культурному відношеннях. Із критикою концеп-ції нульового приросту виступило чимало вчених (А. Сові, К. Кларк, П. Куусі, Дж. Саймон та ін.), які відзначають, що стабілізація чисель-ності світового населення, як одна з умов вирішення проблем наро-донаселення, являє собою природно-історичний процес: нульовий ріст населення є не причиною, а наслідком його поступового переходу до стаціонарного стану. При цьому країни, що розвиваються, можуть здійснити перехід від демографічного вибуху до простого відтворен-ня населення або його помірного зростання тільки в процесі одно-часного економічного, соціального та культурного розвитку.

Загострення проблем народонаселення поставило перед наукою нові проблеми: визначення допустимих меж чисельності народона-селення Землі (з урахуванням низки обмежувальних чинників — продовольчого, енергетичного, економічного, соціально-психологічного — називають цифри від 10 млрд до 20 млрд осіб); строки досягнення стабілізації чисельності населення планети (за прогнозами — сере-дина XXI ст.); найактуальніша проблема науки й демографічної політики — стримування зростання населення в країнах, що розви-ваються.

Незначне зниження темпів приросту народонаселення в деяких країнах, що розвиваються, стало помітним із другої половини 80-х pp. Уряди 125 країн заявили про схвалення програм плануван-ня сім'ї, хоча 14 країн (Болівія, Бутан, Габон, Джібуті, Ірак, Камбоджа, . Катар, Кенія, Кувейт, Лаос, Ліван, ОАЕ, Оман, Екваторіальна Гвінея) не погодилися на такі кроки.

Історичний досвід свідчить про можливість вирішення проблем народонаселення в розвиненому індустріальному і постіндустріаль-ному суспільствах.

2. ДЕМОГРАФІЧНА ПОЛІТИКА.

Демографічна політика — цілеспрямована діяльність державних органів та інших соціальних інститутів