внутрішніх зонах міста. У процесі субурбанізацїї вони переміщу-ються в передмістя. Якщо в 1950 р. на Північ припадало 72 % промислової про-дукції, на Південь - 20 % і на Захід - 8 %, то нині - відповідно 50 %, 33 % і 17 %. На Півночі обробна промисловість, як і раніше, зосереджена в так званому промисловому поясі. Орієнтовні його межі: Бостон - Балтимор - Онт-Луїс - Мілуокі. Незважаючи на зростання ролі інших районів, промисловий пояс і тепер зали-шається головною індустріальною частиною СІЛА. На Півдні обробна промис-ловість більш роззосереджена, але й тут є дві компактні індустріальні зони; Аппалачський Підмонт і узбережжя Галфа. На Заході головні райони обробної проми-словості сформувалися в Каліфорнії та на Північному Заході. Найбільшими про-мисловими центрами є Нью-Йорк, Чикаго, Лос-Анджелес, а також Бостон, Філа-дельфія, Клівленд, Детройт, Сент-Луїс, Даллас - Форт-Уерт і Х'юстон.
На розміщення традиційних галузей обробної промисловості насамперед впли-вали сировинно-транспортний чинник, наявність дешевої робочої сили і ринків збу-ту. Нові наукоємні галузі орієнтуються в своєму розміщенні на наукові установи, на-явність кадрів вищої кваліфікації і екологічно чисте природне середовище. Вони найбільше концентруються на Атлантичному узбережжі і Півночі Каліфорнії. Але
й поза цими двома ареалами є багато окремих міст, де новітні виробництва такої дістали значний розвиток.
Сільське господарство США виробляє продукцію для власних потреб і на порт. Цьому сприяє природне середовище й ефективне господарювання. Якщо в Індії один селянин обробляє 1 гектар землі, то один фермер США - 50-60 гектарів. Американські ферми високомеханізовані, мають прекрасну енергетичну, інфраструктурі ну і наукову забезпеченість. Для підтримки фермерів уряд вже протягом кількох десятиліть щорічно надає їм багатомільярдні субсидії, Проте і в цих умовах традиційні сімейні ферми з наділами по 64 гектари землі не витримують конкуренції і розоряються. їх стає дедалі менше. В 1950 р. налічувалось 5,6 млн ферм, нині - 2,1. Більша частина товарної продукції давно вже надходить від великих господарств, які використовують найману робочу силу. Безпосередньо у сільськогосподарському виробництві працює понад 3 млн чоловік, їх доповнюють майже два десятки мільйонів тих, хто обслуговує сільське господарство, переробляє і реалізує його продукцію.
Сільське господарство США є багатогалузевим. Важливу роль відіграють і землеробство, і тваринництво. Орні землі становлять 180 млн гектарів (це більше, ніж в усій Латинській Америці), природних пасовищ - майже 220 млн гектарів. Понад 18 млн гектарів земель у посушливій західній частині країни штучно зрошується.
У землеробстві головними є кормові культури: кукурудза, сорго, ячмінь, сіянії трави. Так званий кукурудзяний пояс знаходиться на Центральних рівнинах. Тут щороку вирощують 200-230 млн тонн кукурудзи, або 2/5 її світового збору. Пше-ниці як продовольчого зерна одержують 60-80 млн тонн, її посіви зосереджені в преріях, у так званому пшеничному поясі, який простягнувся від Канади до Техасу.: «кукурудзяний", і «пшеничний» пояси належать до найбільш відомих зернових районів світу, їх освоєння є легендарною сторінкою американської історії. Природні] умови мало впливають на валові збори зерна і посівні площі. Проте розміри їх коливаються з року в рік у зв'язку з кон'юнктурою на внутрішньому і особливо світовому ринках. З олійних культур поширені соя, арахіс і, останнім часом, соняшник. До Другої світової війни США були головним імпортером олії, тепер завдяки сої ве-ни стали її головним експортером. У північних штатах вирощують цукрові буряки,, в дельті Міссісіпі, у Флориді та Гаванських островах - цукрову тростину. Збір кар-топлі порівняно незначний, оскільки, як і хліба, її споживають у країні мало. Збір та різноманіття овочів і фруктів у країні чи не найбільші у світі, їх споживають ба-гато, протягом усього року у свіжому вигляді. Значна їх частина іде на переробку особливо на виготовлення соків. Колись овочі й фрукти вирощували на кожній фермі, тепер тільки в спеціалізованих районах. Це узбережжя Великих озер, Приатлантична низовина, Флорида та Каліфорнія. Овочі й фрукти для власного споживання, як і інші продовольчі товари, фермери купують у магазинах.
З технічних культур традиційними стали тютюн і бавовник. Тютюн вирощують на Приатлантичній низовині і по другий бік від Анпалачських гір, особливо в шта-тах Північна Кароліна і Кентуккі. Переважає світлий і слабкий тютюн, який при-значається для виготовлення сигарет. Бавовник колись вирощували на рабовлас-ницьких плантаціях Півдня. Південь і «бавовниковий пояс» були синонімами. Тепер «бавовниковий пояс» як суцільна смута перестав існувати і перетворився на рад розрізнених ареалів. Це алювіальна долина Міссісіпі і оазиси зрошуваних земель від Техасу до Каліфорнії.
Тваринництво має чудову кормову базу. Це кормове зерно, сіяні і природні пасо-вища. Переважає м'ясний напрям. М'ясо є важливим елементом харчування амери-канців. Його значне виробництво орієнтовано на задоволення внутрішніх потреб, М'ясо не експортується, його трохи навіть завозять з інших країн. Поголів'я вели-кої рогатої худоби становить близько 100 млн голів, свиней - 55. Бройлерів щорічне вирощують до 5,5 млрд штук. Найбільше великої рогатої худоби зосереджується не фермах і ранчо Великих рівнин, що простягайсь у меридіональному напрямі від Ка-нади до Мексики. Свинарство - характерне для " кукурудзяного пояса", вирощуван-ня бройлерів - для штатів Півдня. Частка молочного стада порівняно невелика. Най-більше молока і молочних продуктів виробляють у Приозер'ї і на Північному Сході. Заготівля лісу в США зосереджена в Кордильєрах Північного Заходу і на Південному Сході. Найбільше промислове значення мають дугласова ялиця, жовта південна сосна і дуб. Лісові багатства не тільки широко використовуються, а й ак-тивно поновлюються, особливо в