Тривалий час основним експортером були США. У 80-х роках XX ст. пальму першості в американців відібрали австралійці, що було викликано перевагами австралійського вугілля (якість, відкритий спосіб видобування тощо). Збільшились обсяги експортованого вугілля, з'явились величезні океанські суховантажні судна для його перевезення на великі відстані.

ФРН і Великобританія з експортерів вугілля перетворилися на імпортерів. Основна причина полягає у тому, що експортоване вугілля виявилося дешевшим, ніж видобуте у країні. Збільшується експорт вугілля з деяких країн, що розвиваються, насамперед з Індії, Венесуели, Колумбії. Найбільшим у світі імпортером вугілля, як і слід було очікувати, є Японія, оскільки потреби країни великі, а свого вугілля бракує.

За даними статистики, 90 % експорту вугілля перевозиться морськими суднами, решта — залізничним і річковим транспортом. Зрозуміло, що трубопроводи для цього непридатні, а перевозити його вантажними автомобілями або повітряним транспортом недоцільно й занадто дорого.

У регіонах вуглевидобування доводиться розв'язувати і проблеми відходів виробництва. Наприклад, у ФРН відсутні терикони, без яких не можна уявити ландшафт Донбасу. Там пусту породу знову повертають у відпрацьовані штреки.

Слід зазначити, що використання вугілля створює певні проблеми, основні з них такі:

1. Внаслідок спалювання вугілля забруднюється, насамперед сіркою, навколишнє середовище, особливо при спалюванні низькосортних бітумних сортів вугілля.

2. Видобування вугілля пов'язане із значними труднощами, тому що підземне видобування — дороге та небезпечне, а видобування відкритим способом потребує значних затрат на рекультивацію земель.

3. Порівняно з нафтою і природним газом вугілля значно складніше транспортувати на великі відстані.

4. Вугілля не дуже придатний вид палива для мобільних енергоустановок на локомотивах та автомобілях.

3.3. ЕЛЕКТРОЕНЕРГЕТИКА

.Електроенергія виробляється у світі на кількох типах електростанцій: теплових, гідро-, атомних, вітрових та інших.

На початку III тисячоліття понад 60 % електроенергії вироблялося на теплових електростанціях. Ці електростанції як паливо використовують мазут, вугілля, газ, біомасу та деякі інші види палива. Теплові станції, які крім електроенергії виробляють і тепло для централізованого опалення житлових і виробничих приміщень, називаються теплоелектроцентралями (ТЕЦ). Така практика поширена не лише в Україні, а й за її межами, зокрема у Данії. У більшості

розвинених країн світу виробництво електроенергії і теплопостачання будинків не взаємопов'язані.

Друге місце за обсягом виробленої електроенергії посідають у світі гідроелектростанції (ГЕС), які забезпечують виробництво п'ятої частини електроенергії. ГЕС бувають різної потужності — від невеликих до величезних. Найвищими у світі греблями на ГЕС є Рогунська (Таджикистан, споруджена в 1985 p., висота 325 м), Ну-рекська (Таджикистан, споруджена в 1980 p., висота 300 м), Гранд-Діксенська (Швейцарія, споруджена у 1962 p., висота 285 м), Інгурсь-ка (Грузія, споруджена у 1984 p., висота 272 м), Чикоазенська (Мексика, споруджена у 1985 p., висота 261 м). Усього у світі налічується близько ЗО гребель, висота яких перевищує 225 м.

Розвинені країни світу освоїли для використання 50 % своїх гідроресурсів, держави Східної Європи та колишнього СРСР — 20 %, країни, що розвиваються, — 7 %. У розвинених країнах подальший розвиток гідроенергетики стримується соціальними та іншими міркуваннями, а у країнах, що розвиваються, — відсутністю інвестицій. Спорудження гребель порушує встановлений природою водообмін і спричиняє інші негативні наслідки.

Атомні електростанції стоять на третьому місці за обсягом виробленої світової електроенергії. Нині у світі діє приблизно 140 атомних реакторів. Упродовж 80~90-х років XX ст. вони виробляли 10-11 % світової електроенергії. Привабливість атомної енергетики різко впала після Чорнобильської катастрофи (квітень 1986 p.), втім, у ряді країн атомні електростанції і далі виробляють левову частку електроенергії (Литва та Франція — 3/4, Бельгія — 56 %, Швеція - 51 %).

Для одержання електроенергії також використовують невеликі дизельні електростанції. їх, як правило, споруджують у важкодос-тупних місцевостях, наприклад, у горах. Можуть вони бути й у добре обжитих місцях як резервне джерело електроенергії на випадок аварії в електромережах.

У світі є також геотермальні електростанції, які використовують внутрішнє тепло Землі. їхні турбіни перетворюють енергію гарячих пароводяних джерел на електричну енергію. Наприклад, у Новій Зеландії 10 % електроенергії виробляється на геотермальних станціях. Такі станції є також в Італії, Японії, Ісландії та США.

Почали споруджувати електростанції, що використовують енергію морських припливів і відпливів.

Укотре людство звернуло увагу на вітер як засіб для приведення у рух роторів вітротурбін. Подорожуючи Західною Європою, можна побачити на морських узбережжях багато сучасних вітротурбін, що виробляють електроенергію. Використання енергії вітру можливе, якщо його швидкість на поверхні Землі перевищує 20 км/год. Най-ширшого розвитку використання вітрової енергії набуло у Каліфорнії (США). Проте цей спосіб одержання електроенергії не поширений, оскільки нинішні вітротурбіни дуже дорогі.

Використовується для виробництва електроенергії і тепло Сонця. Пасивні способи використання сонячної енергії грунтуються на парниковому ефекті, а активні — на перетворенні сонячної енергії в інші форми. Використання сонячної енергії все ще перебуває на експериментальній стадії. За 200 миль на північ від Лос-Анджелеса (США) побудовані гігантські дзеркальні панелі, що приймають сонячне випромінювання. Поки що людство навчилося використовувати лише мізерну кількість сонячної енергії. Щосекунди Сонце надсилає до Землі 65 млрд кВт-год електроенергії. Протягом трьох хвилин Земля одержує від Сонця таку кількість енергії, яку людство витрачає за рік. Щодоби гектар земної поверхні одержує від Сонця стільки енергії, якої вистачило б для приведення в дію електрогенераторів потужністю 10 тис. кВт.

Джерелом енергії для людства продовжує бути