біомаса. Наприклад, у Непалі, Ефіопії, Танзанії та деяких інших країнах близько 90 % спожитої енергії забезпечує біомаса. Оскільки біомаса належить до відновлюваних джерел енергії, то фахівці прогнозують помітне її місце у майбутньому енергобалансі людства.
Отже, основні електростанції, які людство нині використовує, — це теплові, гідро- та атомні. Інші види станцій у структурі виробленої електроенергії відіграють невелику роль.
Цей висновок стосується світу загалом. Зрозуміло, що є відмінності між країнами, зумовлені природними умовами та іншими чинниками. Так, у гірській Норвегії практично всю електроенергію виробляють гідроелектростанції, споруджені на численних річках. Понад 90 % своєї електроенергії Південно-Африканська Республіка одержує саме на гідростанціях. Високим є цей показник і в Польщі. У Франції основна маса електроенергії виробляється на атомних станціях. Після Чорнобильської катастрофи багато країн, зокрема Польща, Швеція, Австрія, Італія, відмовилися споруджувати нові атомні енергетичні об'єкти. А, наприклад, Франція, Південна Корея,
Японія продовжують нарощувати свій ядерний енергетичний потенціал.
У розвинених країнах світу гідроресурси практично вичерпані. Здебільшого нові гідроелектростанції будують у країнах, що розвиваються, наприклад у Китаї, Індії, Бразилії.
Людство давно винайшло способи транспортування електроенергії на далекі відстані, з одних країн до інших, використовуючи для цього повітряні лінії електропередач, а також кабельні технології. Світовими експортерами електроенергії є Росія, Україна, Угорщина, Франція. Основними імпортерами електроенергії є США, Італія, Нідерланди.
Список використаної літератури
Авдокушкин Е. Ф. Международные экономические отношения: Учеб. пособие. — М.: Маркетинг, 2000.
Боринець С. Я. Міжнародні валютно-фінансові відносини: Підруч. для студ. вузів. — К.: Знання, 1999.
Весь мир: энцикл. справ. — Минск: Литература, 1998.
Дахно І. І. Міжнародне економічне право: Курс лекцій. — К.: МАУП, 2000.
Дахно І. І. Міжнародне приватне право: Навч. посіб. — К.: МАУП, 2001.
Евстигнеев В. Р. Валютно-финансовая интеграция в ЕС и СНГ: Сравнительный систематизированный анализ. — М.: Наука, 1997.
Економіка зарубіжних країн: Підруч. / А. С. Філіпенко, В. А. Вергун, І. В. Бураківський та ін. — 2-ге вид. — К.: Либідь, 1998.
Киреев А. П. Международная экономика: Учеб. пособие для вузов: В 2 ч. — М.: Междунар. отношения, 2000.
Международные валютно-кредитные и финансовые отношения / Под ред. Л. Н. Красавиной. — М.: Финансы и статистика, 2000.
Международные экономические отношения / Под общ. ред. В. Е. Ры-балкина. - М., 1998.
Миклашевская Н. А., Холопов А. В. Международная экономика: Учебник. — М.: Изд-во МГУ; Дело и сервис, 1998.
Мировая экономика / Под ред. В. К. Ломакина. — М.: АНКИЛ, 1998.
Мировая экономика: Учебник / Под ред. А. С. Булатова. — М., 1999.
Міжнародні економічні відносини: Навч. посіб. для студ. вузів / В. В. Козик та ін.— Львів: Львівська політехніка, 1999.
Овчинников Г. П. Международная экономика: Учеб. пособие. — 2-е изд., испр. и доп. — СПб.: Изд-во В. А. Михайлова, 1999.