Україна має надзвичайно вигідне транспортно-географічне положення, яке характеризується центральним розташуванням в Європі на перехресті найкоротших шляхів зі Східної Європи й Азії в Центральну і Західну Європу, а також зі Скандинавії і Балтійського регіону у Східне Середземномор'я і Чорноморський регіон. Це сприяло ранній "спеціалізації" території України як єднальної ланки між народами і цивілізаціями різних частин Старого Світу. З давніх часів територію України перетинали міграційні і торгові шляхи з Півночі на Південь ("з варяг у греки") та зі Сходу на Захід (вітка великого шовкового шляху, степові шляхи переселення кочових народів). І сьогодні територію держави перетинають численні міжнародні комунікації — залізниці, автомагістралі, нафто- і газопроводи, повітряні шляхи і судноплавні ріки, лінії електропередач і зв'язку. Таке положення дозволяє Україні отримувати прибутки за рахунок оплати транзитних перевезень товарів і пасажирів.

Нові можливості для використання зручного геополітичного і транспортно-географічного положення України з'являються у зв'язку з перспективою формування європейських і євразійських транспортних коридорів. Вони мають з'єднати країни Західної Європи із країнами Східної Європи, а також країни Закавказзя, Центральної Азу г Близького Сходу з Європою.

1. Якими показниками визначається рівень соціально-економічного розвитку країни? Яке місце за ними посідає Україна?

2. Назвіть визначальні риси економіко-географічного положення України.

3. У чому полягає вигідність транспортно-географічного розташування України? Як воно використовується?

Адміністративно-територіальний устрій України

Адміністративно-територіальний устрій — це поділ території держави на систему територіальних одиниць різного рівня, відповідно до яких утворюються місцеві органи державної влади і управління. Початки такого поділу можна вбачати в землях-князівствах Київської Русі (Київська, Чернігівська, Переяславська, Волинська, Галицька), які ділилися на волості, що здебільшого були малими князівствами. Більш стійка система адміністративно-територіальних одиниць склалася у XV — XVI ст. у Польсько-Литовській державі — воєводства, землі і повіти. У гетьманських державах XVII — XVIII ст. на українських землях витворився своєрідний адміністративно-територіальний устрій, продиктований суворими воєнними умовами, — поділ на полки, сотні і курені.

У часи входження українських земель до складу інших держав на них формувалися такі адміністративно-територіальні одиниці, які існували в цих країнах: в Росії — губернії, повіти, волості, у Польщі — воєводства, повіти, гміни. За часів Української Народної Республіки (1918 р.) її територію планувалося поділити на землі (всього ЗО), волості і громади, але проект цей не було реалізовано.

У складі СРСР адміністративно-територіальний устрій України неодноразово змінювався, аж поки в 1932 р. не набув сучасного вигляду — поділу на адміністративні області, райони і місцеві ради (міські, селищні, сільські). Кількість адміністративно-територіальних одиниць також не була сталою у зв'язку з їх реорганізацією (роздрібненням чи укрупненням) і приєднанням до УРСР нових земель. Так, на західноукраїнських землях, що відійшли в 1939 р. від Польщі, було створено 6 нових областей (пізніше Дрогобицьку область об'єднано із Львівською), на землях, що відійшли в 1940 р. від Румунії, —- 2 області (Чернівецьку та Ізмаїльську, останню пізніше об'єднано з Одеською), а на Закарпатті, яке в 1945 р. відійшло від Чехо-Словаччини, — однойменну область.

У 1954 р. Україні було передано Кримську область, а в 1991 р. її перетворено в автономну республіку (автономний статус Криму існував у складі Росії з 1921 до 1944 р.).

На сьогодні територія України поділяється на 24 адміністративні області і АР Крим. Вони є найбільшими адміністративно-територіальними одиницями. До них прирівнюються два міста з окремим статусом — Київ (як столиця країни) і Севастополь (місце перебування військово-морських флотів України і Росії).

Одиницями середньої ланки в адміністративно-територіальному поділі України є райони і міста обласного (а в АР Крим — республіканського) значення (див. табл. 1). Найнижчою ланкою адміністративно-територіальної системи є міста районного значення, селища міського типу і сільські ради; останні можуть охоплювати одне або декілька сіл. Кожна з адміністративно-територіальних одиниць має свої органи управління з тими чи іншими повноваженнями. Найбільші міста (Київ, більшість обласних центрів, Севастополь, Кривий Ріг, Маріуполь та ін.) поділяються також на міські райони.

Україна є республікою. Державна влада в країні здійснюється на засадах поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Найвищими органами їх є відповідно Верховна Рада (парламент), Кабінет Міністрів і Верховний Суд. Главою держави є Президент, який обирається громадянами України на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на п'ять років. За таким же принципом кожних чотири роки обираються депутати парламенту та органів місцевого самоврядування всіх рівнів — від обласного до сільського.

Україна — унітарна держава. Це означає, що управління країною здійснюється з одного центру (столиці), в ній діє єдина для всієї території Конституція, існує єдина система найвищих органів влади, єдине правове поле. Адміністративно-територіальний поділ країни сприяє реалізації державної влади на місцях і здійсненню місцевого самоврядування. Правда, в рамках, закріплених Конституцією України та відповідними законами, певну самостійність у вирішенні питань соціально-економічного і культурного розвитку й охорони природи має Автономна Республіка Крим. У ній прийнята своя Конституція, діють свої органи державної влади — Верховна Рада і Рада Міністрів. Однак нормативно-правові акти і рішення, які приймаються ними, не можуть суперечити Конституції і законам України.

Література:

Аксіоми для нащадків. Українські імена в світовій науці.-Л.-1991.

Гійом Лаеассер