Надходження осадового матеріалу в океан.

Донні відклади служать тим екологічним середовищем, в якому живуть бентальні тварини та рослини. Їх можна порівняти з ґрунтами на суходолі - також служать для бентальних організмів джерелом живлення, в них відбувається накопичення органічної речовини, вони утворюють поверхню, на якій поселяються донні організми.

Донні відклади формуються з дрібних твердих мінеральних часток, які називають осадовим матеріалом. Походження осадового матеріалу різне. Частина його представляє собою результати руйнування гірських порід суходолу. Це теригенний матеріал. Він виноситься в океан річками, вітром, кригою (береговим припаєм і айсбергами) або утворюється в результаті абразії берегів і дна. Значна частина осадів представлена вулканогенним (пірокластичним) матеріалом. Важливу роль в поповненні осадового матеріалу грає процес відмирання морських організмів, що мають скелети або покрови з кремнезему та вапна. Це біогенний осадовий матеріал.

Є осадові частки, що утворюються в результаті хімічних процесів у морській воді та морському дні. Їх називають хемогенним або аутогенним матеріалом.

Невелика кількість осадового матеріалу має космічне походження. Це метеоритний пил, що утворюється в результаті згоряння метеоритів і осідання на дно океанів. Приблизна оцінка надходження осадового матеріалу різного генезису дана в таблиці.

На протязі значного часу більша частина осадового матеріалу знаходиться у завислому стані в морській воді. У басейні Світового океану одночасно знаходиться біля 1370 млрд. т завислих речовин. При вказаній вище величині надходження осадового матеріалу в океан середнє перебування осадових часток у завислому стані близько 60 років. Ще довше, і далеко не повністю, мобілізується в осад розчинений стік. Деяка частина матеріалу, що виноситься річками, накопичується в береговій зоні у вигляді наземних акумулятивних форм (дельт, а також різноманітних кос, пересипів тощо) і таким чином може приймати лише обмежену участь у донному осадонакопиченню. Із матеріалу, що осідає в береговій зоні морів і океанів, формується особливий вид морських відкладів - морські наноси, що мають важливе значення в рельєфоутворенні в береговій зоні.

Типи морських відкладів.

Морські відклади, що утворюються в результаті складного процесу рознесення, диференціації та акумуляції осадового матеріалу на дні морів та океанів, можна класифікувати по розмірах складових часток, по їх генезису та речовому складу.

По складу головного компоненту виділяють слабовапняковисті (10 - 30 %), вапняковисті (30 - 50 %), сильновапняковисті (більше 50%), слабокремнисті (10 - 30 %), кремнисті, сильнокремнисті відклади.

Теригенні відклади.

Їх звичайно класифікують по гранулометричному складу. Як особливу різновидність теригенних відкладів виділяють айсбергові відклади. Вони утворюються з осадового матеріалу, що випадає на морське дно при таненні айсбергів, і найбільш характерні для антарктичних вод Світового океану. Айсбергові осади відрізняються дуже низьким вмістом вапна, органічного вуглецю, поганим сортуванням і різноманітністю гранулометричного складу. Особливо виділяються також теригенні відклади Північного Льодовитого океану, що утворюються з осадового матеріалу річкового виносу з домішками матеріалу, що надходить з айсбергами, річковою кригою і кригою “берегового припаю”. Особливу групу відкладів утворюють турбідіти - осади турбідітних (суспензійних) потоків, що більшою частиною також мають теригенне походження.

Теригенні відклади найбільш характерні для берегової зони і підводних окраїн материків. У деяких випадках тонкі - алевритові та пелитові (від грец. pelos - глина) - осади теригенної групи поширені і в межах ложа океану.

Біогенні відклади діляться на кремнисті та вапнякові. Кремнисті відклади складаються з залишків діатомових водоростей, кремнійожгутикових, радіолярій і кремнистих губок. Найбільш поширені серед них і одночас найбільш багаті на вміст аутигенного (біогенного) кремнезему діатомові відклади. Основний пояс їх розвитку - приантарктичні води Світового океану. Вони мають вигляд дуже м’якого мулу при великому вмісті панцирів діатомових водоростей (кількість яких досягає 400 млн. мушлів на 1 г осаду) білувато-зеленкуватого та жовтуватого кольорів.

Другий пояс діатомового мулу поширений у північній частині Тихого океану, в Беринговому та Охотському морях. У цьому поясі в них висока (до 60 - 65 %) домішка теригенного матеріалу.

В екваторіально-тропічному поясі Тихого та Індійського океанів поширені також діатомово-радіолярієві відклади. Це переважно пелитові мули зі значною домішкою теригенного глинястого матеріалу. Кремнегубкові відклади частіше всього зустрічаються на шельфі Антарктиди, відомі вони також і в Охотському морі.

Із карбонатних відкладів найбільш поширені ферамініферово-коколітові та ферамініферові мули. Типовий ферамініферовий мул складається на 99% з вапна. По гранулометричному складу це алевритовий або пелитовий осад, у деяких випадках навіть пісок, що складається з мушлів донних ферамініфер. Основну частину карбонатних мулів складають мушлі планктонових ферамініфер, в особливості глобігерин (глобігерина - рід тварин типу найпростіших) і споріднених їм груп, а також вапнякові пластинки покривів кокколітофорид - планктонових вапнякових водоростей. При значних домішках мушлів планктонових молюсків птеропод виділяють птероподо-ферамініферові відклади.

До вапнякових (карбонатних) відкладів відносяться також різні корало-водоростяні осади. При будівництві коралових рифів утворюються коралові вапняки. За рахунок його руйнування виникають різноманітні уламко-коралові осади - щебінь, гравій, галька, коралові піски, мули. Мушляні карбонатні відклади поширені виключно в береговій зоні та на шельфі. Скупчення цілісних мушель називають мушляком або черепашником, потрощених - мушляним детритом, а якщо дрібні уламки мушель обкатані - то це мушляні піски.

Пірокластичні відклади.

У безпосередній близкості від вулканів на дні океану утворюються скупчення майже “чистого” пірокластичного матеріалу, головним чином піщаного або навіть більш грубого. Більша частина вулканогенного матеріалу дуже широко розсіюється і утворює домішки до інших генетичних типів осадів. Вулканогенні піски характеризуються високим вмістом глибинних мінералів і вулканічного скла. Серед вулканогенних відкладів окремо виділяють палагонітові осади (по основному компоненту - мінералу палагоніту).

До групи полігенних