По мірі уточнення знань про поширення води та суходолу на нашій планеті, накопичення даних по морфології Світового океану та його частин все більше ускладнювалось питання про поділ Світового океану і пропонувались все нові і нові класифікації. Перший крок у цьому напрямку було зроблено Лондонським географічним товариством. Спеціально призначена комісія розробила класифікацію, яка була прийнята у 1845 р. Вона засновувалась на тому, що межі океанів були проведені по полярних колах і меридіанах південних околиць материків. Разом з тим були визначені та розмежовані такі поняття як «океан», «море», «затока» і «протока».

Подальший розвиток мореплавства та накопичення нових даних обумовили розробку нової офіційної класифікації. Питання про це було піднято російським Гідрографічним товариством, представник якого Ю.М. Шокальський на XI Міжнародному судноплавному конгресі, що відбувся в 1908 р. у Петербурзі, вказав на необхідність об’єднання зусиль по забезпеченню судноплавства. У результаті обговорення було створено Міжнародне гідрографічне бюро, яке в публікації 1923 р. подало новий варіант розподілу Світового океану. Згодом цей розподіл двічі дещо перероблявся і після затвердження Міжнародними конференціями видавався двічі: спочатку у 1937 і потім у 1953 роках. В останньому варіанті було вирішено відмовитись від виділення Південного Льодовитого океану, виділено декілька нових морів. Ця так звана Міжнародна гідрографічна класифікація заснована на традиціях у найменуваннях окремих об’єктів, що вже встоялись, і прагненні проведення морських меж по прямих лініях. За такі приймаються меридіани та паралелі, тому що вони найбільш прості і тому найбільш зручні для навігаційних посібників.

Із деякими змінами Міжнародна гідрографічна класифікація була прийнята і в Радянському Союзі. В офіційному пораднику, окрім меж океанів, морів і заток, наводиться навігаційно-географічна термінологія, що вживається при складанні різноманітних посібників для мореплавців.

Невдоволення гідрографічними класифікаціями спонукало вчених до розробки таких підрозділів Світового океану, в яких межі окремих його частин були б якомога ближче до їх природних рубежів. Тому поряд з офіційними підрозділами, назви яких у значній мірі носять формальний характер, продовжують розроблятись наукові класифікації з метою найбільш точного і правильного відображення природних умов. Треба сподіватись, що з посиленням міжнародного співробітництва в кінцевому результаті буде знайдено якісь компромісні рішення, що можуть задовольнити різноманітні вимоги та інтереси.

Тільки наприкінці XIX ст. після виявлення контурів Антарктиди було остаточно встановлено розподіл води та суходолу на нашій планеті. Це, а також велика кількість промірів дна дозволило отримати перші достовірні цифри про площі та об’єми Світового океану та основних його частин. На протязі майже століття ці дані весь час уточнювались. Порівняння перших і останніх результатів показало незначне розходження в цифрах. Деяке зменшення об’ємів вод по розрахунках останніх років пояснюється тим відкриттям обширних підводних хребтів та плато, знання про які раніше були обмежені. За останні 50 років величина об’єму води Світового океану, по останнім уточненням, зменшилась на 2%. Така ж тенденція прослідковується й по окремих океанах.

Води морів та океанів покривають 70,5% поверхні нашої планети. Це у 2,5 рази більше площі суходолу. У північній півкулі Світовий океан займає 61% поверхні Землі, а в південній - 81%.

На частку Тихого океану припадає майже 50% поверхні Світового океану і трохи більше половини всієї маси його вод. Це разом з тим і найбільш глибокий океан. Переважаючі глибини від 3000 до 6000 м займають 78,9% його площі. На моря припадає близько 18% загальної площі цього океану. Тут знайдена й сама найбільша глибина Світового океану. У 1957 р. радянським дослідним судном «Витязь» у Маріанському жолобі була виміряна глибина в 11022 м.

Друге місце по своїх розмірах займає Атлантичний океан, у якого площа і об’єм вод складають близько 1/4 по відношенню до Світового океану; на переважаючі глибини (3000 - 6000 м) тут припадає 71,3%. Загальна площа морів від усієї акваторії океану - близько 16%. Найбільша глибина у 8742 м виміряна в жолобі Пуерто-Рико.

Індійський океан стоїть на третьому місці. Його площа і об’єм дещо перевищують 1/5 від усього Світового океану в цілому. Переважаючі глибини (3000 - 6000 м) складають 75,7%. Загальна площа морів цього океану - 15% від усієї площі океану. Максимальна глибина 7209 м зареєстрована в Зондському жолобі.

Значно менше інших океанів - Північний Льодовитий океан. Його площа складає 4,1%, а об’єм - 1,2% від усього Світового океану. Тут переважають глибини від 0 до 200 м, що складають 42,3%. Глибини більше 3000 м складають лише 16,7%. На частку морів тут припадає близько 52% всієї поверхні цього океану. Виходячи з таких відмінних від інших океанів морфометричних характеристик, багато вчених вважають цю водойму середземним морем Атлантичного океану. Сама найбільша глибина Арктичного басейну - 5440 м.

Загальна площа морів складає 18% від усієї поверхні Світового океану, а маса води в них - 10% від об’єму. Середній розмір акваторії моря трохи більше 1 000 000 км2, а середній об’єм біля 1800000 км3. Межі змін розмірів морів дуже великі. Для окраїнних морів і заток дані, що приводяться в літературі, можуть суттєво розрізнятись по причині умовності кордонів їх відкритої частини. Сама велика площа (4592 . 103 км2) і об’єм (14 513 . 103 км3) у Аравійського моря. Його акваторія тільки в три рази менше дзеркала Північного