Льодовитого океану, тоді як маса вод була майже така ж. Якщо вважати, що розміри Аравійського моря завищені за рахунок віднесення на південь межі з відкритим океаном, то найбільшим по площі виявиться Коралове море (4068 .103 км2), а по об’єму - Тасманове море (10 960 . 103 км3). Ці моря теж ненабагато менші Північного Льодовитого океану, по площі - в 3,5 рази, по об’єму - майже 70% усієї маси його вод. Саме маленьке по площі море - Мармурове (12000 км2), а по об’єму - Азовське (300 км3).
У Тихому океані 19 морів (не враховуючи декілька зовсім маленьких у Зондському архіпелазі) і дві крупних затоки (Аляскінська та Каліфорнійська). Саме велике море, як уже казалось, по площі - Коралове, а по об’єму - Тасманове. Найменше по акваторії - море Балі (40 . 103 км2), а по об’єму - Жовте море (16 . 103 км3).
У Атлантичному океані 13 морів і великих заток, що мають розміри морів (Гудзонова, Мексиканська, Біскайська та Гвінейська затоки). Найбільше з морів - Карибське (площа - 2 777 . 103 км2, об’єм - 6 745 .10 км3). Воно є й найбільшим середземним морем Світового океану. Саме маленьке море Атлантики - Мармурове.
В Індійському океані 8 морів і великих заток (Перська, Бенгальська і Велика Австралійська затоки). Найбільше море - Аравійське (площа - 4592 . 103 км2, об’єм - 14513 . 103 км3), саме маленьке - Червоне (460 . 103 км2 при об’ємі 182 . 103 км3), особливо мало води в Перській затоці (103 км3 при площі 240 . 103 км2).
У Північному Льодовитому океані 9 морів, із яких саме найбільше - Норвезьке (площа - 1383 . 103 км2, об’єм - 2408 . 103 км3), а найменше - Біле (площа - 90 000 км2, об’єм - 4 400 км3).
Вельми різноманітні розміри мають і протоки Світового океану. Самою широкою та глибокою є протока Дрейка. Її найменша ширина досягає 890 км, а максимальна глибина - 5248 м. Найдовша протока - Мозамбікська. При протяжності в 1670 км її найменша ширина складає 420 км, а максимальна глибина - 3520 м. Самою вузькою із найбільш відомих і відвідуваних проток є Босфор. Найменша ширина цієї протоки - 700 м. Самою мілководною судноплавною протокою вважається Керченська, мінімальна глибина якої у ходовій частині всього лише 5 м.
Але слід мати на увазі, що на світі є значно вузькіші та мілководніші протоки та гирла, що сполучають лагуни й лимани з морем, а також протоки між островами в деяких архіпелагах.
Рельєф дна визначає значний вплив на процеси, що відбуваються в глибинах вод Світового океану. Незважаючи на успіхи, досягнуті останнім часом, дно океанів досліджено ще явно недостатньо, а головне, вкрай нерівномірно. Місцями на величезних обширах південної півкулі немає жодного проміру. Однак наявних даних достатньо для визначення загальних закономірностей будови дна, характеру рельєфу дна океанів та морів. По цим матеріалам створено велику кількість карт самого різного виду та призначення.
Саме загальне уявлення про характер рельєфу дна Світового океану дає батиграфічна крива, що показує розподіл дна океану по різних ступенях глибини. Однак ступені глибин не відображують у більшості випадків безпосередньо рельєф дна Світового океану.
На дні Світового океану можуть бути виділені наступні найкрупніші елементи - геотекстури, або планетарні морфоструктури: підводні окраїни материків, перехідна зона, ложе океану та серединно-океанічні хребти. Вони виділяються на основі корінних відмінностей у будові рельєфу твердої земної поверхні і різних типів земної кори.
Планетарні морфоструктури дна Світового океану підрозділяються на мегаморфоструктури, або морфоструктури другого порядку. Підводні окраїни материків складаються з:
а) шельфу,
б) материкового схилу,
в) материкового підніжжя.
Перехідні зони діляться на перехідні області, кожна з яких представлена:
а) улоговиною окраїнного або середземного моря,
б) острівною дугою,
в) глибоководним жолобом.
Ложе океану складається з океанічних улоговин та океанічних піднять різних типів. Серединно-океанічні хребти підрозділяються в свою чергу на рифтові та флангові зони.
Будова земної кори під Світовим океаном.
Відомо, що земна кора під материками і під ложем океану побудована неоднаково. Тип земної кори, характерний для материків, називається материковим. Потужність материкової кори в середньому біля 35 км. Вона складається з трьох шарів. Верхній шар змінної потужності - осадовий. Нижче йде так званий гранітний шар, утворений з порід, в яких пружні хвилі поширюються зі швидкістю близько 6 км/с. Потужність його 15 - 17 км. Він підстилається так званим «базальтовим шаром», що складається з більш щільних порід (швидкість поширення пружних хвиль 6,5 - 7,2 км/с).
Земна кора під ложем океану називається океанічною корою. Її потужність в середньому в 5 раз менше потужності материкової кори, тобто дорівнює приблизно 7 км. При цьому (середні цифри) верхній шар - осадовий товщиною біля 1 км. Пружні хвилі в ньому поширюються зі швидкістю 1,5 - 4,0 км/с. Його підстилає «другий шар», товщина якого також біля 1 км, але він складається з більш щільних порід. Ще нижче залягає базальтовий шар товщиною близько 5 км.
Материкова кора широко розповсюджена під океаном. Вона складає всю підводну окраїну материків. Океанічна кора, як уже згадувалось, складає тільки ложе океану. Особливі типи земної кори притаманні перехідним зонам та серединно-океанічним хребтам.
Підводні окраїни материків. Шельф.
Відносно вирівняну і відносно мілководну частину морського (океанічного) дна, що прилягає до берега моря чи океану, називають шельфом (англ. shelf - уступ). Його прорізають багаточисельні