У пелагіалі найбільш населена верхня 50-метрова товща води, але й тут життя поширюється нерівномірно. Ближче до берега воно незрівнянно більш багате, ніж у відкритому океані.

У бенталі також більша частина життя зосереджена на малих приберегових глибинах.

На 7,6% площі океану, що лежить на глибинах менше 200 м, зосереджено 59% усієї біомаси океану. На ту частину океану, що має глибини від 200 до 3000 м (16,5% площі), припадає 31,1% біомаси, а на глибини більше 3 тис. м (75,9% площі океану) - тільки 9,5%.

Найбільшу насиченість життям мають прибережні води, а також субполярні води в обох півкулях. Підвищеною кількістю первинної продукції характеризуються пригирлові ділянки океанів, а також зони апвелінгу - райони підйому глибинних вод на поверхню океану: Біскайська затока, райони Канарської, Перуанської, Бенгельської течій, райони зародження пасатів, вітрів сорокових широт південної півкулі, область мусонної циркуляції в північній частині Індійського океану.

У помірних широтах у процесах збагачення поверхневої водної товщи біогенними елементами велике значення мають сезонні зміни температури повітря і води. Зимові холодні води з початку прогрівання поступово спускаються на глибину, викликаючи в свою чергу підйом глибинних вод на поверхню. Цей процес забезпечує розквіт життя, наприклад, у північних районах Атлантичного океану, в таких класичних рибопромислових районах, як Ньюфаундлендська банка, Норвезьке море, пригренландські води та ін.

Ділянки сталого опускання вод - області конвергенції - бідні на життя. Мала первинна продукція і в тропічних водах відкритого океану.

Раніше вже йшла мова про те, що за останні десятиліття відбувся суттєвий перегляд дуже широко поширених раніше уявлень про безмежні біологічні ресурси океану. По-перше, виявилось, що загальна маса живої речовини на Землі в 4 - 4,5 рази менше, ніж припускав свого часу В.І. Вернадський, - 2,5 . 1012 т замість 1 . 1013 т. По-друге, сумарна маса живої речовини на суходолі в 750 раз більше, ніж в океані. Із всієї річної продукції фітомаси, що оцінюється в 219 млрд. т, тільки на продукцію лісів припадає 84 млрд. т. Це вдвоє більше всієї річної продукції фітопланктону в океані. Щільність живої біомаси густонаселених районів Світового океану менше або дорівнює щільності населення пустель та напівпустель суходолу (від 0,2 др 1,2 кг/м2).

Біогеографічні області Світового океану.

Океан по особливостях органічного світу ділиться на біогеографічні області. Відсутність різких кордонів, нездоланних перешкод і поступовість зміни життєвих умов на поверхні Світового океану сприяє тому, що ці області в значній мірі співпадають з певними фізико-географічними зонами або включають навіть декілька зон. Біогеографічні області в океані - це дуже великі акваторіальні одиниці, які далеко виходять за межі поняття “область” в його звичайному географічному розумінні.

У Світовому океані виділяються наступні біогеографічні області: Арктична, Північно-Тихоокеанська, Північно-Атлантична, Тропічно-Індотихоокеанська, Тропічно-Атлантична та Антарктична. Кожна з них у свою чергу підрозділяються на літоральну (прибережну) і пелагіальну підобласті. В Антарктичній області нерідко виділяють також Нотальну біогеографічну підобласть.

Обширна Антарктична область подібна по природних умовах до Арктичної у своїй південній частині (циркумполярна Антарктична підобласть). Серед риб, що мають промислове значення, найбільш характерні нототенієві. Із ссавців ендемічні південний і малий кити і деякі види ластоногих.

Північно-Атлантична і Північно-Тихоокеанська (або Бореальні) області відповідають субарктичним і помірним умовам температур повітря та води. Рослинний і тваринний світ більш багате в порівнянні з Арктичною і Антарктичною областями. Продуктивність його дуже висока. Тут зосереджені найважливіші рибопромислові райони. Із риб для Північно-Атлантичної області найбільш характерні тріска, пікша, сайда, різні камбалові, а південніше - губан, кефаль, султанка. Типові крупні ракоподібні - омари, лангусти, креветки. Із ссавців характерні тюлені, а з птахів - чайки, кайри, гагари, чистикові.

У Північно-Тихоокеанській області найважливіше промислове значення мають лососеві риби, далекосхідна сардина, а з безхребетних - камчатський краб. Характерні ссавці - морський котик, сивуч, калан, китоподібні. З птахів найбільш поширені різноманітні чистикові.

Тропічно-Атлантична і Тропічно-Індотихоокеанська області мають схожі природні умови, обумовлені їх екваторіально-тропічним положенням, постійно теплими водами, гарним освітленням. В цих областях у найбільшій мірі проявляється різна щільність населеності прибережних вод і пелагіалі, особливо тих її частин, де панує антициклональна циркуляція, яка зумовлює опускання вод. Щільність населення тут менша, ніж у бореальних областях, за деяким виключенням, але видовий склад найбільш різноманітний. Із риб характерні різні акулові, скати, летючі риби, зрослощелепні (їжак-риба), тунці тощо. Тільки в межах цих областей поширені колоніальні корали, що складають цілком специфічні літоральні біоценози. Особливо характерні вони для Індотихоокеанської області. Із ссавців у Тропіко-Індотихоокеанській області специфічні дюгонь (морська корова), малий кашалот, дельфінові, в Тропіко-Атлантичній - ламантини. З птахів - фаетони і фрегаи.

Арктична область характеризується постійно низькою температурою води, крижаним покривом, відносно малою солоністю. Склад фауни і флори бідний, продуктивність організмів невелика. Тільки літнього часу біля крижаного узбережжя розвивається рясний фітопланктон, відповідно виникають умови і для розвитку зоопланктону та інших тварин. У цей час тут багато промислової риби, з’являються тюлені, китоподібні, моржі, білі ведмеді. Центральна частина Арктичної області завжди покрита кригою і найбільш бідна по видовому складу та біомасі.

Географічне поширення рослинних організмів виявляє приналежність до тих чи інших біогеографічних областей. Так, діатомові водорості особливо поширені і різноманітні в північній частині Бореально-Пацифічній (Північно-Тихоокеанській) області та Нотально-Антарктичній підобласті. Ламінарієві водорості найбільш типові для Північно-Тихоокеанської та Антарктичної областей, а саргасові - для тропічних областей. Для останніх характерні