печей, плит і різних нагрівальних приладів. Боротьба з пожежами ускладнюється через те, що водопровід виявляється ушкодженим, а вулиці непроїзними внаслідок утворених завалів. Іноді підземні поштовхи супроводжуються добре помітним низьким гулом, коли частота сейсмічних коливань лежить у діапазоні, що сприймається людським вухом, іноді такі звуки чуються і при відсутності поштовхів. У деяких районах вони являють собою досить звичайне явище, хоча відчутні землетруси відбуваються дуже рідко.
Є також численні повідомлення про виникнення світіння під час сильних землетрусів. Загальноприйнятого пояснення таких явищ поки немає. Цунамі (великі хвилі на морі) виникають при швидких вертикальних деформаціях морського дна під час підводних землетрусів. Цунамі поширюються в океанах у межах глибоководних зон океанів зі швидкістю 400—800 км/год і можуть викликати руйнування на берегах, віддалених на тисячі кілометрів від епіцентру. Біля прилеглих до епіцентру берегів ці хвилі іноді сягають заввишки 30 м. Цунамі найчастіше спустошують узбережжя Тихого океану, як це відбулося в 1933 р. у Японії й у 1952 р. на Камчатці.
При багатьох сильних землетрусах, крім основних поштовхів, реєструються форшоки (попередні землетруси) і численні афтершоки (землетруси, що йдуть за основним поштовхом). Афтершоки зазвичай слабкіші, ніж основний поштовх, і можуть повторюватися протягом тижнів і навіть років, стаючи чимраз рідшими. З величезного числа землетрусів, що відбуваються щорічно, тільки один має магнітуду, яка дорівнює або перевищує 8, десять — 7—7,9, сто — 6—6,9. Будь-який землетрус із магнітудою понад 7 може стати великою катастрофою. Однак він може залишитися і непоміченим, якщо відбудеться в пустельному районі. Так, грандіозна природна катастрофа — Гобі-Алтайський землетрус (1957 p.; магнітуда 8,5, інтенсивність 11 — 12 балів) — залишається майже невивченим, хоча через величезну силу, малу глибину вогнища і відсутність рослинного покриву цей землетрус залишив на поверхні найбільш повну й різноманітну картину (виникли 2 озера, миттєво утворилося величезне насування у дагляді кам'яної хвилі заввишки до 10 м, максимальний зсув уздовж скиду сягнув 300 м і т. ін.). Територія завширшки 50—100 км і завдовжки 500 км (як Данія або Голландія) була повністю зруйнована.
Якби цей землетрус відбувся в густонаселеному районі, кількість жертв вимірювалася б мільйонами. Наслідки одного з найдужчих землетрусів (магнітуда могла складати 9), що відбувся в найдавнішому районі Європи — Лісабоні — у 1755 р. і захопив територію понад 2,5 млн км2, були настільки грандіозні (загинуло 50 тис. з 230 тис. городян, у гавані виросла скеля, прибережне дно стало сушею, змінився обрис узбережжя Португалії) і так вразив європейців, що Вольтер відгукнувся на нього «Поемою про загибель Лісабо-на»(1756). Сильні землетруси, якими б рідкісними вони не були, ніколи не залишають сучасників байдужими. Так, у трагедії У. Шекспіра «Ромео й Джульєтта»(1595) годувальниця згадує землетрус 1580 р., який, зважаючи на все, пережив сам автор.
Загальне число жертв землетрусів на планеті за останні 500 років склало близько 5 млн чоловік, майже половина з них припадає на Китай. Так, у 1556 р. у китайській провінції Шеньсі під час землетрусу з магнітудою 8,1 запнуло 830 тис. чоловік, у 1976 р. в районі Таншан на схід від Пекіна землетрус із магнітудою 7,8 викликав загибель 240 тис. чол. за офіційними китайськими даними (за даними американських сейсмологів до 1 млн чоловік). Винятково важкі наслідки пов'язані також із землетрусами в 1737 р. в Калькутті (Індія), коли загинуло 300 тис. чол., у 1908 р. у Мессіні (Італія) — 120 тис чол., у 1923 р. в Токіо — 143 тис. чоловік. Великі втрати при землетрусах зазвичай пов'язані з високою густотою населення, примітивними методами будівництва, особливо характерними для бідних районів, при цьому зовсім не обов'язково, щоб землетрус був сильним (наприклад, у 1960 р. у результаті сейсмічного поштовху з магнітудою 5,8 загинуло до 15 тис. чоловік в Агадирі, Марокко). Природні явища — зсуви, тріщини відіграють меншу роль. Катастрофічним наслідкам землетрусу можна запобігти, поліпшивши якість будівель, тому що більшість людей гине під їхніми уламками.
Географія поширення й прогнозування землетрусів
Більшість землетрусів зосереджена у двох протяжних, вузьких зонах. Одна з них обрамляє Тихий океан, а друга тягнеться від Азорських островів на схід до Південно-Східної Азії. Тихоокеанська сейсмічна зона проходить уздовж західного узбережжя Південної Америки. У Центральній Америці вона розділяється на дві гілки, одна з яких йде вздовж острівної дуги Вест-Індії, а інша продовжується на північ, розширюючись у межах США, до західних хребтів Скелястих гір. Далі ця зона проходить через Алеутські острови до Камчатки і потім через Японські острови, Філіппіни, Нову Гвінею й острови південно-західної частини Тихого океану до Нової Зеландії й Антарктики..
Друга зона від Азорських островів простягається на схід через Альпи й Туреччину. На півдні Азії вона розширюється, а потім звужується й змінює напрямок на меридіональну, проходить через територію М'янми, острови Суматра і Ява і з'єднується з циркумтихоокеанською зоною в районі Нової Гвінеї. Виділяється також зона меншого розміру в центральній частині Атлантичного океану, що простягається вздовж Серединно-Атлантичного хребта. Існує ряд районів, де землетруси відбуваються досить часто. До них належать Східна Африка, Індійський океан, у Північній Америці долина р. Св. Лаврентія і північний схід США. Іноді в районах, що прийнято вважати неактивними, відбуваються сильні землетруси, як, наприклад, у Чарльстоні (шт. Південна Кароліна) у 1886 р.
У порівнянні з дрібнофокусними глибокофокусні землетруси мають більш обмежене поширення. Вони не були зареєстровані в межах Тихоокеанської