початок відкриттю Баффиновой землі; заливши в її південно-східного краю, помилково прийнятий Фробишером за протоку, і зараз має його ім'я. Кілька плавань у північних водах зробив і Генрі Гудзон, що у 1607 р. досяг небагато на захід Шпицбергена рекордної оцінки 80'23' північної широти, а в 1610 – 1611 р. обігнув півострів Лабрадор з півночі і заходу. Гудзон вирішив, що відкрив жаданий прохід у Тихий океан; насправді він ввійшов у величезну затоку, пізніше названий Гудзоновым (як і проливши, що відокремлює Лабрадор від Баффиновой землі). У пізніших експедиціях 10 – 30-х рр. XVII в. (Байлота і Баффина, Фокса, Джемса) були досліджені і нанесені на карту берега моря Баффина, західної частини Гудзонова затоки і південної частини басейну Фокс. Але після цього невловимий Північно-західний прохід був надовго забутий: кращі полярні мореплавці зійшлися на тім, що знайти його неможливо.
Із середини XVI в. англійці, а слідом за ними голландці, почали шукати Північно-східний прохід. У ході цих пошуків англієць Ричард Ченслор установив торгові стосунки з Росією (1553 – 1554 р.), а Стивен Барроу, користаючись указівками російських поморів, досяг острова Вайгач. У 1594 – 1597 р. три плавання в пошуках Північно-східного проходу зробив чудовий голландський полярний мореплавець Виллем Баренц, але і йому не удалося просунутися далі Нової Землі. У XVII в. пошуки Північно-східного проходу, як і пошуки Північно-західного, були визнані безперспективними.
Кінець епохи Великих географічних відкриттів ознаменувався видатними плаваннями як на півночі, так і на півдні нашої планети. У 1642 – 1644 р. Абел Тасман робить вирішальні кроки в довгій епопеї відкриття Австралії. А в 1648 р. Федот Попов і Семен Дежнев уперше пройшли з Північного Льодовитого океану в Тихий, обігнувши східний край Азії. Тим самим існування Північно-східного проходу, що так довго шукали мореплавці різних країн Європи в XVI – початку XVII вв., було доведено. Однак відкриття Попова і Дежньова не одержало популярності, і в XVIII в. Витусу Берингу довелося удруге вирішувати ту ж задачу.
Важко переоцінити значення Великих географічних відкриттів в епопеї пізнання людиною земної поверхні. Були визначені контури всіх населених материків (крім північних і північно-західних берегів Америки і східного узбережжя Австралії), досліджена велика частина земної поверхні; однак ще не вивченими залишилися багато внутрішніх районів Америки, Африки, Азії й особливо Австралії. Великі відкриття дали новий великий матеріал для багатьох інших областей знання – історії, етнографії, ботаніки, зоології. Саме в результаті Великих географічних відкриттів прийшли в Європу настільки звичні для нас сьогодні картопля і томати, кукурудза і тютюн.
Не менш важливим був глибокий вплив відкриттів на соціально-економічні процеси в Європі. Торгові шляхи нестримно переміщалися із Середземномор'я на простори Атлантики. У результаті одні держави занепадали, і на авансцену історії виходили інші. Відкриття зв'язали між собою колись ізольовані континенти в єдине ціле: так народжувався світовий ринок. Безжалісне пограбування колоній стало одним з найважливіших важелів для нагромадження багатств у найбільш розвитих країнах Європи, і в цьому зв'язку процес розвитку капіталізму в Європі невіддільний від Великих географічних відкриттів.
Великі географічні відкриття зробили приголомшуюче враження на сучасників, що прекрасно усвідомлювали масштаби що відбувалися, подій. Факти спростовували представлення всіх авторитетів стародавності. Звалила віра в непогрішну досконалість античної мудрості. Перед європейцями відкрилися нові культурні обрії. Мешканці знову відкритих земель жили зовсім інакше, чим європейці, і найбільш допитливі розуми тієї епохи перестали дивитися на європейські порядки як на єдино можливі і стали зв'язувати з Новим Світлом ідеальний суспільний пристрій. Відкриваючи світ, європейці пізнавали себе.
