факторами. Майже загальноприйнятим критерієм економічної оцінки всіх видів природних ресурсів в більшості досліджень, що провадяться в цій області, є ди-ференційна рента. Цей показник акумулює в собі оцінки таких факторів, як кількість і місце розташування ресурсів. Дослідження показника диференціальної ренти відкриває шлях для зіставлення різнорідних природних ресурсів і встановлення єдиних цін на природну сировину, за яких чистий дохід буде народногосподарським показником ефективності їх використання. Однак дискусія з цих проблем ще не завершена, продовжують висловлюватись точки зору про відсутність диференціальної ренти в наших умовах і тому безперспективність будь-яких концепцій встановлення цін на природні ресурси. Це помилкова точка зору, оскільки однакова за кількістю та якістю праця, вкладена, наприклад, у різні за якістю земельні ділянки, дає різні економічні результати і за будь-яких умов. Аналогічні результати одержуються і на земельних ділянках з різним географічним положенням відносно районів реалізації готової продукції. Основна ідея рентної оцінки ресурсу полягає в наступному. Рентна оцінка за своім значенням дорівнює народногосподарським (не галузевим і не їндивідуальним) додатковим витратам, які можуть виникнути через вибуття цього ресурсу з експлуатації (наприклад, вичерпання корисної копалнни, затоплення сільськогосподарських земель, заміна рекреаційного використання лісу на лісоексплуатаційне тощо). Звичайно ресурс, який вилучається або, навпаки, залучається замість того, що є, називається замикаючим. Ті ресурси, безповоротна втрата яких не супроводжується економічними втратами ні в даний момент, ні в перспективі, одержують нульову оцінку. Позитивну (не нульову) оцінку мають так звані обмежені ресурси, внаслідок прикладення суспільної праці до яких виникає дифе-ренціальна рента. Отже, обмежені ресурси — це такі ресурси, для забезпечення необхідної кількості яких потрібна трудоіва діяльність.
Методика визначення рентної оцінки ще остаточно не розроблена, відсутні самі рентні оцінки і плата за ресурси з урахуванням ренти. Останнє часом призводить до того, що ресурси використовуються нераціонально, між відомствами недостатньо погоджено їх використання.
Ще одним своєрідним підходом до оцінки природних ресурсів є розрахунок ціни природного ресурсу (землі) на підставі витрат на освоєння угідь. Однак на відміну від оцінки землі на підставі диференціальної ренти при такому підході недовраховуються природні, біологічні властивості грунту. При такому підході найвищу оцінку будуть мати угіддя, розташовані в несприятливих умовах, оскільки їх освоєння потребує капіталомісткої підготовки. Згідно з першнм підходом
ОПР Д.Р. = (1)
де 0ПРдр — оцінка природного ресурсу на основі диференціальної ренти; ДР—диференціальна рента; Ен — норматив ефективності.
Відповідно другий підхід передбачає:
ОПРВ2 = УВ0 (2)
де ОПРв2 — оцінка природного ресурсу за витратами на його освоєння; УВ0 — витрати на освоєння даного природного ресурсу.
Очевидно, найближче до істини буде стояти оцінка природного ресурсу за агрегатованим показником:
(3)
Нагромаджено широкий досвід грошового виражения економічної оцінки.
За розрахунками академіка С.Г.Струміліна, середня оцінка сільськогосподарських угідь, виходячи із витрат на підготовку до використання 1 га, наприкинці 60-х років становила 135 крб.
За даними С. Д. Черемушкіна, який використовував для оцінки диференціальну ренту, середня оцінка 1 га сільськогосподарських угідь в середині 60-х років становила 309 крб. При цьому оцінка землі була різною в республіках і регіонах (Молдавська РСР — 1780 крб/га, Казахстан — 112 крб/га). Загальна вартість сільськогосподарських угідь становила 188 млрд крб (вартість основних фондів без землі на 1 січня 1966 p. — 601 млрд крб).
За розрахунками Е.С.Карнаухової, середня оцінка сільськогосподарських угідь на 1961—1971 pp. була визначена в 307 крб, а середня оцінка 1 га орних земель — 710 крб з коливаннями від 187 крб. для Далекого Сходу до 2225 крб для Середньої Азії.
Ha 1991 p. вартість освоєння 1 га землі під ріллю в Україні в середньому становила 4,8—9,5 тис. крб, під кормові угіддя (сінокоси і пасовища) — 3—4 тис. крб/га. При такій оцінці вартість землі як природного ресурсу перевищила б вартість основних виробничих фондів сільськогос-подарського призначення України в п'ять разів. Це дуже велика.сума, однак у цьому є своя перевага з точки зору екології — чим вищий порматив оцінки, тим краще він виконуе свою функцію ,щодо охорони аграрних угідь від ви-лучення їх на несільськогосподарські потреби, сприяє економії цінних земель.
Оцінка землі як природного ресурсу залежить ще й від її господарського використання, тобто від функціонального стану на якийсь конкретний момент. На кінець 1990 р 1 га землі в центрі середнього міста оцінювався в 1 млн крб і в 450 тис. на периферії (в Москві — 1,5—2 млн і 600 тис. крб відповідно). Це пов’язано з тим, що використання землі для несільськогосподарських цілей в багатьох випадках приносить набагато більшу ренту, ніж у сільському господарстві.
Останнім часом досить широкої популярності набула енергетична оцінка природних продуктивних сил. Вона грунтується на тому, що природні ресурси мають певний енергетичний еквівалент, який залежить від їх внутрішнього потенціалу і попередніх витрат на їх утворення. Тобто під різнорідні явища підводиться єдина основа, що дає змогу їх порівнювати.
Різниця або відношення між витратами і виходом eнepгії досить об'єктивно характеризує продуктивність праці.
Техніка розрахунку оцінки природного ресурсу за енергетичною методикою зводиться до дії згідно з формулою:
(4)
де ОПРЕ — оцінка природних ресурсів епергетична; Ев - енергетичні витрати на утворення певного виду природних ресурсів; Be — вихід енергії, який може бути одержаний з цього виду природного ресурсу при його використанні.
Оцінка лісових ресурсів провадиться у формі так званоі лісової такси (тарифу). Це ніби ціна деревини дерев, які ростуть в лісі, вона, за задумом, повинна заміщуватп витрати держави на ведення лісового