господарства, на виробництво лісу, вирівнювання господарських угідь лісових підприємств. Однак вона не виконує цих завдань передусім тому, що встановлена на недостатньому рівні. Так, у лісах VI поясу 3-го розряду лісова такса на велику деревину ялинки в 1990 р. становила всього 60 к. за 1 м3, а на дрібну — 45 к. при собівартості заготівель 15—20 крб. Для IV поясу лісова такса ще нижча: за велику деревину — 35 к., за дрібну деревину — 22, за ялинову деревину — 25 і за, березову — 16 к. Оскільки на такі занижені тарифи практично неможливо спиратися при розробці оптових цін, були розроблені ціни підприємства, побудовані на основі середніх витрат лісозаготівельних організацій. Але цi ціни пе сприяють використанню гірших лісових ділянок, де собівартість лісозаготівель вища від середніх витрат. тому на гірших ді'лянках — заболочених і низькотоварних — допускається недорубка розрахункових лісосік, а найкращих, навпаки, — перерубка, що погіршує експлуатацію лісового господарства. Недостатньою є і диференціація оп-тових цін залежно від виду деревини — хвойної та м'яко-лнстої, крупно- і тонкомірної, внаслідок чого споживач пе зацікавлений у збільшенні використання гіршої за якістю деревини.
Очевидно, що з точки зору раціонального використання лісових деревних ресурсів їх ошнка повинна встановлюватись, виходячн з оптової ціни такого рівня, щоб була вигідною експлуатація і гірших ділянок лісу, звичайно, може призвести до деякого загального підвищення цін на лісоматеріали, але сприятиме кращому використанню лісу. Лісова такса повинна покривати витрати на лісовідновлення — підготовку ділянок, посадку сіянців, догляд за ними, на боротьбу із заглушенням хвойних посадок малоцінними швидкоростучими породами — осикою, березою тощо.
Особливістю процесу лісовідновлення є тривалість періодів достигання. Так, для хвойних порід вони становлять
80—100рок!в і бі'льше, а длякедра—200—250років. Значно коротші періоди вирощування м'яколистих порід (берези, осики) до стану стиглості. До капітальних вкладень, що потрібні для вирощування хвойних лісових порід, які мають тривалі періоди достиганкя, пропонується застосовувати знижені норми дисконтування, наприклад, 0,03. Виходячи із наявних запасів деревини, собівартості вирощування, норми дисконтування, алгоритмів Т. С. Хачатурова, лісові природні ресурси України можна оцінити (за запасами деревипи в лісах, що експлуатуються) в 52 млрд крб. Це оцінка приблизно половини всього запасу деревини в країні. Решта може бути оцінена меншою сумою, враховуючи гірший склад за породами дерев, малу доступність, а точніше — недоступність на сьогодні цих лісів для заготівель і вивезення з них деревини.
3 рентних відносин можна виходити і оцінюючи такий природнпй ресурс, як вода. Тут диференціальна рента виникає в умовах обмеженості водних ресурсів і до певної міри монополії ка воду як одієї із засобів ведення господарства. При достатку води — в океані, в морі, в річці — в самому джерелі вона безплатна, подібно до атмосферного повітря, за умови, що кількість води, що забирається з джерела, постійно компенсується природиим шляхом. Однак використання води ї з цих джерел для господар-ських, комунальних, побутових потреб вимагає витрат на її доставку від джерела до місця споживання. Ці витрати — у водозабір і очисні споруди, у водопровід — визначають капітальні вкладення, собівартість води, приведені витрати. Крім того, саме джерело може потребувати витрат на підтримання його в стані, придатному для застосування (наприклад, роботи по виправленню русла ріки).
В умовах нестачі води і необхідності її використання для господарських та інших цілей в дію вступають рентні відносини. Чим більший дохід господарства від одержуваної для поливу води, тим більша диференціальна рента, тим вища й оцінка води. Очевидн·о, повинні бути враховані й інші фактори, що впливають на оцінку води. 3 одного боку, оцінка води визначається, як сказано, витратами на доставку води — по зрошувальних каналах, трубах тощо, а також витратами на підготовку води до використання і на її очищення. 3 другого боку, на обсяг продукції водо-споживачів впливає не лише водопостачання, а й умови ведення сільського господарства — наявність машин, застосування добрнв, організація праці. Це, звичайно, не має ніякого відношення до утворення водної ренти.
Подібно до того як диференціальна земельна рента залежить від додаткового доходу, який одержують при неоднаковому використанні землі (рілля, луки. забудова, дорога тощо), що може відбитися на ціні певної ділянки, так і диференціальна рента на воду з одного і того ж джерела (ріки, озера) залежить від напряму її викорцстання, а цим визначається й оцінка води.
На практиці оцінка води пропорційно диференціальній іі водній ренті поки що не застосовується. He встановлена і плата за воду з метою зрошення. Між тим, якби така оцінка існувала, можна було б проводити економічні роз-рахунки, порівняння варіантів використания води, порівняння ефективності розвитку в різних місцевостях тих чи інших культур, які потребують неоднакової кількості води для поливу і різних технологій водогосподарських заходів, наприклад, для реконструкції зрошувальної системи з метою скорочення втрат води чи спорудження гребель і каналів для збільшеиня кількості види, що надходить для зрошення.
Для деяких природних ресурсів, наприклад для повітря, вартісна оцінка поки що в принципі незастосовна. Атмосферне повітря у нас безплатне і поки що не такий дефіцит, щоб встановлювати за нього плату.
Економічпа оцінка природних багатств повинна врахувати довгострокові пародногосподарські результати використання природних ресурсів. Щоб виконати це, необхідно оцінювати всі ресурси на єдиній методологічній основі;
враховувати в оцінці потенціальний (а не фактично досягнутнй) ефект їх використання; з найбільшою повнотою враховувати фактор часу при проведенні ресурсооцінних робіт. Тому, очевидно,