Тип сірі опідзолені грунти включає три підтипи: світло-сірі, сірі та темно-сірі. Світло-сірі та сірі опідзо-лені грунти за своїми ознаками і властивостями близькі до дерново-підзолистих. У них добре виражені процеси опідзолення, внаслідок чого профіль їх чітко диференційований за елювіально-ілювіальним типом, мають підвищену кислотність верхнього горизонту.

Темно-сірі опідзолені грунти формуються у дібровах, де під пологом лісової рослинності є багата трав'яна рослинність і за рахунок цього значний вплив на формування грунту має дерновий процес грун-тоутворення. Темно-сірі опідзолені грунти за своїми ознаками та властивостями наближаються до чорно-земів опідзолених. Ознаки опідзолення порівняно слабо помітні, а процеси акумуляції гумусу - інтенсивні. Вони мають добре прогумушений верхній гумусово-елювіальний горизонт потужністю 25 - 35 см, пе-реміщення колоїдів менш помітні, ніж у сірих опідзолених грунтах і механічний склад їх середньо - і важко-суглинковий, тому в них краща структура, але слабка водостійкість.

Характерною особливістю для Полісся є перевищення суми опадів за рік над кількістю випаруваної з поверхні вологи. Це зумовлює промивний тип водного режиму, призводить до заболочування понижених ділянок, утворення болотних грунтів. Цьому сприяє також високий рівень залягання грунтових вод.

У зоні Полісся поширена переважно лісова і болотна рослинність. Під покривом лісу трав'яниста рос-линність розвивалась слабко і суттєвого впливу на грунтоутворення не мала. У цій зоні навіть у наш час близько 50% земель надмірно зволоженні, а ліси займають до 30% території.

Грунтоутворюючі породи мають переважно легкий механічний склад і представлені піщаними та супіща-ними льодовиковими і водно-льодовиковими відкладами. Зрідка, переважно у західних районах, у місцях виходу на поверхню масивно-кристалічних порід трапляються крейдяно-мергельні відклади та невеликі острівки лесових.

Вирубка лісів і розорювання значних територій, поряд з осушенням заболочених грунтів, змінили умови та напрям грунтоутворення. Низхідні потоки грунтової вологи під лісом змінились висхідними, особливо влітку. Це зумовило зниження рівня грунтових вод, збільшення надходження в грунт органічних речовин з коренями трав'янистих рослин, що призвело до посилення дернового процесу грунтотворення.     

Найбільш поширеними на Поліссі (>60%) є дерново-підзолисті грунти із різним ступенем опідзолення, оглеєння та механічним складом. Вони утворились під пологом хвойних і мішаних лісів з трав'янистою рослинністю, що сприяло формуванню таких грунтових горизонтів: гумусо-елювіального (18-25 см.), елювіального та ілювіального. Вміст гумусу в орному шарі цих грунтів досить низький і коливається в ме-жах від 0,7-1,0% у піщаних і супіщаних до 1,5-2,0% у суглинкових відмінах. Вони ущільнені (1,40-1,55г/см3), мало запасають вологи, мають високу водо- і повітропроникність, низьку ємність вбирання і містять недостатньо основ та пожнивних речовин, реакція грунтового розчину в них кисла - рН сольове 4,2-5,2.     

Дерново-підзолисті глеюваті грунти розташовані окремими масивами та плямами на слабо дренованих вододілах або пониженнях із слабким стоком в умовах надмірного зволоження. Вони мають, як прави-ло, нижчу родючість через несприятливий водно-повітряний режим і більш кислу реакцію грунтового розчину.     

Дернові грунти формуються під трав'янистою рослинністю серед дерново-підзолистих. Відрізняються від них укороченим (30-40 см) профілем, верхнім темним гумусовим горизонтом, який змінюється пе-рехідним, світлішим за кольором, їх карбонатні відміни добре гумусовані (2-4%), насичені основами, ма-ють нейтральну або слабо кислу реакцію грунтового середовища, міцну грудочкувату структуру, але містять мало доступного фосфору. Серед грунтів Полісся їм належить найвища природна родючість, якщо вони достатньо потужні (>30 см).     

Серед болотних грунтів найбільш використовуються торф’яники. Вони утворились при надмірному зволо-женні та відкладенні болотної рослинності на поверхні грунту. В найбільш поширених відмінах гумусовий або торфово-гумусовий горизонт становить від 15-20 до 40-50 см, а нижче розташовані інші оторфовані горизонти або оглеєний горизонт з вохристими плямами і темними конкреціями. При анаеробних умовах відбувається відновний процес, коли окисні сполуки заліза переходять у закисні форми, в резуль-таті чого з'являються вохристо-палеві конкреції.

Заболочені грунти у природному стані - малопродуктивні, їх використовують здебільшого як сіножаті. При правильному застосуванні широкого комплексу агротехнічних заходів на осушених болотних грунтах і торфовищах можна одержувати високі врожаї, особливо кормових культур.

Використана література:

Грунти України. – К., 1999.

Фізична географія України. – К., 2000.