Гори досить різноманітні не тільки за віком, але і за структурою. Найбільш складну структуру мають Альпи в Європі. Товщі гірських порід там зазнали впливу могутніх сил, що знайшло відображення у вкоріненні великих батолітів магматичних порід і в утворенні різноманітних перекинутих скяадок і розламів із величезними амплітудами зсуву. Навпаки, гори Блек-Хілс мають досить просту структуру. Геологічна будова гір настільки ж різноманітна, як і їхня структура. Гірські породи, з яких складається північна частина Скелястих гір у провінціях Альберта і Британська Колумбія, — в основному палеозойські вапняки й сланці. У Вайомінгу і Колорадо більшість гір мають ядра з гранітів та інших магматичних порід, перекриті товщами палеозойських і мезозойських осадових порід. Крім того, у центральній і південній частинах Скелястих гір широко представлені різноманітні вулканічні породи, зате на півночі цих гір вулканічних порід практично немає. Подібні розходження зустрічаються також в інших горах світу. Хоча не буває двох абсолютно однакових гір, молоді вулканічні гори часто досить подібні за розмірами й обрисами, що підтверджується на прикладі Фудзіями в Японії і Майона на Філіппінах, які мають правильні конусоподібні форми. Однак зауважимо, що багато вулканів Японії утворені андезитами (магматичною породою середнього складу), тоді як вулканічні гори на Філіппінах складаються з базальтів (важчої гірської породи чорного кольору, що містить багато заліза). Вулкани Каскадних гір в Орегоні в основному утворені ріолітсм 'породою, що містить більше кремнезему і менше заліза в порівнянні з баиалі, тами й андезитами).

Теорії походження гір

Важко з упевненістю пояснити, як утворилися гори, однак відсутність достовірних знань про орогенез (гороутворення) не перешкоджає вченим здійснювати спроби пояснити цей процес. Нижче розглядаються основні гіпотези утворення гір.

Занурення океанічних западин. Ця гіпотеза виходила з того, що багато гірських хребтів приурочені до периферії материків. Породи, що складають дно океанів, трохи важчі за породи, що залягають в основі материків. Коли в надрах Землі відбуваються великомасштабні рухи, океанічні западини прагнуть до занурення, видавлюючи материки нагору, і на краях материків при цьому утворюються складчасті гори. Ця гіпотеза не тільки не пояснює, але й не визнає існування геосинклінальних прогинів (западин земної кори) на стадії, що передує гороутворенню. Не пояснює вона і походження таких гірських систем, як Скелясті гори або Гімалаї, що віддалені від материкових окраїн.

Гіпотеза Кобера. Учений з Австрії Леопольд Кобер ретельно досліджував геологічну будівлю Альп. Розвиваючи свою концепцію гороутворення, він спробував пояснити походження великих насувань, або тектонічних покровів, що зустрічаються як у північній, так і в південній частині Альп. Вони складені могутніми товщами осадових порід, які зазнали значного бічного стискання, у результаті якого утворилися лежачі або перекинуті складки. У деяких місцях свердловини в горах розкривають ті самі шари осадових порід по три рази та більше. Щоб пояснити формування перекинутих складок і пов'язаних з ними насувань, Кобер припустив, що колись центральна й південна частина Європи були зайняті величезною геосинкліналлю. Могутні товщі ранньопалеозойських відкладень накопичувалися в ній в умовах епіконтинентального морського басейну, що заповнював геосинклінальний прогин. Північна Європа і Північна Африка являли собою форланди, складені досить стійкими породами. Коли почався орогенез, ці форланди почали зближатися, видавлюючи нагору неміцні молоді осади. З розвитком цього процесу, що уподібнювався до лещат, які повільно стискаються, підняті осадові породи м'ялися, утворювали перекинуті складки або насувалися форланди, що зближувалися. Кобер намагався (без особливого успіху) застосувати ці уявлення для пояснення розвитку й інших гірських областей. Сама по собі ідея латерального переміщення масивів суші начебто досить задовільно пояснює орогенез Альп, але виявилася непридатною до інших гір і тому була загалом відкинута.

Гіпотеза дрейфу материків виходить із того, що більшість гір знаходиться на материкових окраїнах, а