Дослідження, збір і аналіз даних на Дунаї проводили різні організації, але на жаль, не всі матеріали збереглись. Перші виміри рівня води пов’язані з будівництвом мостів через Дунай у Австро-Угорській імперії: Відні (1439 р.), Кремсе (1463 р.), Лінце (1497 р.). У 1837 р. розпочаті дослідження біля Залізних Воріт. У 1856 р. англійські інженери провели проміри Сулинского рукава в дельті Дунаю. Пізніше в кілька етапів, під керівництвом руських інженерів, проводились проміри Килийского рукава і барової ділянки гирла.

У 1732 м Угорською річковою службою був установлений водомірний пост у м. Буда. Перші регулярні спостереження почалися в 1821 році в м. Лінц (Австрія). Два роки після того почали працювати водомірні пости у Братиславі (Чехія) і Будапешті (Болгарія). У 1826 р. у баварській частині басейну було відкрито 56 водомірних постів, з них 13 на Дунаї. У 1833 р. на австрійській ділянці Дунаю існувало 18 водомірних постів. У пониззях Дунаю, що знаходились в той час під турецьким пануванням, виміри почались пізніше. Перший водомірний пост був створений у Сулині в 30-ті роки XIX століття і лише через кілька десятків років були відкриті водомірні пости в Галацу (1873 р.), Брайле (1874 р.), Ізмаїлі і Кілії (1901 р.). Із середини XІХ століття почала швидко розширюватись мережа водомірних постів на верхній і середній ділянці річки. У 1876 р. у басейні Дунаю діяло 50 водомірних постів, у 1950 вже більше 1 000 і в даний час діє понад 2 000 постів.

В другій половині XІХ в. для здійснення гідрологічних робіт створюється Баденське гідрографічне бюро, Австрійське центральне гідрографічне бюро й Угорська гідрографічна служба. Результати спостережень по середньому Дунаю з 1876 р. публікувалися в книгах висоти рівня води й у гідрографічних щорічниках. Після переділу територіі Європи відповідно до Версальського договору (1919 р.) керівницство гідрологічними спостереженнями стали здійснювати гідрографічні служби придунайських країн. З цього часу матеріали спостережень за режимом поверхневих вод видавались у формі щомісячних бюлетенів, журналів і щорічників.

У 1919 р. у Празі був створений Гідрологічний інститут зі Словацьким гідрографічним відділенням. З 1940 р. функції Гідрологічного інституту на території Словаччини виконувала Словацька гідрологічна служба, що видавала "Щомісячні огляди".

В Угорщині секцією гідробудівництва і водного господарства видавались "Гідротехнічні повідомлення", а з 1921 р. _"Гідрологічні повідомлення".

У Югославії організацією гідрологічних спостережень займалась "Генеральна дирекція вод". Результати спостережень публікувалися в гідрологічних повідомленнях гідротехнічного відділу Міністерства будівництва.

У Румунії гідрологічні дослідження проводились під керівництвом Дирекції вод, що видавала щорічники в 1914-1935 р.

З 1954 р. Секретаріат Дунайської комісії в Будапешті видає "Гідрологічні щорічники", що містять результати спостережень на судноплавній ділянці Дунаю від 1948 року.

Перші виміри витрат води на Верхньому і Середньому Дунаї проведені в 1830 р. на річках Австрійської монархії. Перші виміри на території Німеччини почалися в 1851 році. Регулярні виміри витрат все-таки почалися тільки на початку ХХ сторіччя.

Після другої світової війни почала розширюватись програма спостережень. З 40 років на багатьох станціях почались спостереження за витратою донних і зважених наносів, хімічним складом води, а з 60 років за забрудненням води [1, 8, 14].

Гідрологічні спостереження в різні періоди на річках, що знаходяться нині в межах української частини басейну Дунаю, виконувались різними організаціями окремих країн. У порівнянні із сусідніми країнами, спостереження за гідрологічними явищами почались в українському басейні Дунаю пізніше. Систематичні спостереження почалися тільки наприкінці XІХ сторіччя, коли на Пруту в Яремчі був відкритий водомірний пост (1893 р.). Спостереження за льодовими явищами також почались наприкінці XІХ сторіччя. У період між двома світовими війнами гідрологічні виміри у басейні верхів’їв Тиси проводились Чехословаччиною, що будувала водомірні пости в селах Ділове та Вілково (1933 р.). Виміри витрат почались на Пруту у м. Чернівці в 1895р., на Латориці у Чопі в1924р., а на Тисі у Діловому в 1933 р. Найбільший розвиток гідрологічної мережі спостережень розпочався після 1945 р. Відкривались нові пости, розширювалась кількість показників, за якими проводились спостереження. У спостереженнях брали участь багато українських наукових організацій. Виміри витрат донних наносів проводились починаючи з 1943 р. на річці в Хусті, виміри температури води проводились на р. Прут (Унгени) починаючи з 1945 р, з 1946 р. почались спостереження за якістю води на р. Прут в Чернівцях, а на річці Дунай проведення перших спостережень зареєстровано тільки у післявоєнні роки (1946-1949рр.), так як раніше ця територія не належала Україні. В цей період проводились спостереження за якістю води по таким показникам, як: температура, прозорість, колір води, іонно-катіонний склад, мінералізація, залізо загальнє, кремній, жорсткість, окисно-відновний потенціал, тобто за показниками, які характеризували природній склад води. До пониззя Дунаю було привернуто увагу Академії наук України, зокрема фахівців Інституту гідробіології. В той час вони мали прикладний характер і були націлені на вивчення загальних причин значного скорочення вилову риби в Дунаї, зокрема дунайського оселедця [12, 13].

Певний підсумок перших робіт, які було проведено Інститутом гідробіології на Дунаї, робить збірка «Дунай й придунайские водоемы в пределах СССР», яка вийшла друком в 1961 році У ній представлено ма-теріали стосовно гідрології та гідрохімії нижньої ділянки річки і придунайських водойм, вищої водної рослинності, мікробіології, фіто- та зообентосу, а також стану запасів та промислу риби. До авторського ко-лективу, очолюваного членом-коресподентом АН УРСР Я.В. Роллом входили такі відомі вчені, як О.М. Алмазов,