Значно розширились наукові дослідження на українській частині Дунаю у вісімдесяті — дев’яності роки, що було пов’язано з планами широкомасштабного гідрологічного будівниц-тва на півдні країни, зокрема споруд-ження водогосподарського комплек-су (ВГК) Дунай _Дніпро. У 1980 році Інститут гідробіології було визначено головним з екологічного обґрунтування цього проекту. На сьогоднішній день відповідальність за управління водними ресурсами покладена на кілька державних інституцій: Міністерство екології і природних ресурсів України, МОЗ, Державний комітет по водному господарству, та Департаменти: з питань гідрометеорології, з питань геології та мінеральних ресурсів, які у квітні 1999 року були підпорядковані Мінекоресурсів України.

В даний час на перший план вийшла проблематика прогнозування гідрологічних явищ та визначення рівня забруднення вод на р. Дунай, з метою зменшення впливу на здоров’я людини. За якістю, поверхневі води, поділено на 5 класів (об’єкти найвищої якості входять до 1 класу, найгіршої – до 5 класу). Не секрет, що майже всі річкові басейни України класифікують як забруднені (4 клас) або дуже забруднені (5 клас) [23].

Стандарти якості води, що застосовуються, є найбільш суворі (відповідають "стандартам риборозведення"), які у деяких випадках є суворішими, ніж стандарти, що використовують у країнах ЄС. Частіше істотно порушуються ті стандарти, що стосуються біологічного споживання кисню (БПК5), вмісту нітрогенів, нафтопродуктів, фенолів і важких металів (зокрема міді, цинку та марганцю). Але, як що порівняти стандарти України зі стандартами інших західних країн на "воду для питного постачання", то ситуація виявляється не настільки тривожною. Однак, спостереження Гідрометслужби показують, що 1991 році р. Дунай була забруднена менше, ніж інші крупні річки Європи, такі як Рейн. Цю доволі приємну картину важко зрозуміти, якщо врахувати великий об’єм скидів стічних вод і наявність сильно забруднюючих воду промислових підприємств в районі забору води. Особливо характерним показником у офіційних документах, є дуже низький загальний вміст азоту (максимальна концентрація якого складає менше 1 мг/дм3) у нижній течії річки. Така концентрація складає менше 1/10 від очікуваного рівня для подібних річок. Практично всі види моніторингу використовують традиційні методи фізичного та хімічного аналізу води. Обладнання та процедури, які використовуються для відбору проб і виконання лабораторних аналізів якості води _в Україні незадовільні. Не дивлячись на значну кількість стандартів, моніторинг проводиться по відношенню тільки до 50 компонентів, при цьому тільки для 20 з них можна отримати умовно автентичні дані. Не можна також вважати задовільними існуючі методи визначення рівня впливу забруднюючих мікроелементів, таких як важкі метали, пестициди і хлорорганічні вуглеводні. Такі забрудники повинні контролюватись шляхом аналізу біологічних індикаторів та проб донних відкладів. Для з’ясування цих питань необхідно впровадити і вдосконалити практичні методи контролю якості, а також процедури звітності, зробити вибіркове вдосконалення та поновлення аналітичних приладів. І перед тим як визначати якість води необхідно вирішити питання організації моніторингу [4, 10, 11, 21].

За даними Огляду результативності природоохоронної діяльності в Україні, який був підготовлений національними і міжнародними експертами Європейської економічної комісії ООН на протязі 1998-2000 рр. та експертів Світового банку (1993р.) ситуація в управлінні і контролі водними ресурсами є на сьогодні суперечливою, без чіткого розмежування відповідальності між різними органами. Постанова Кабінету міністрів України № 391 від 30 березня 1998 р. була спрямована на поліпшення моніторингової діяльності. Вона регулює відповідальність усіх причетних до проведення моніторингу довкілля органів. Проте вплив цієї постанови на роботу системи моніторингу ще не очевидний. Схеми подальшого реформування та перезподілу відповідальності повинні постійно обговорюватись між різними органами управління. Змістовні контакти і співробітництво між міністерствами та іншими інституціями має бути можливим без санкцій Кабінету міністрів [15].

Кожен орган, що виконує моніторинг водних об’єктів, використовує власні програмні продукти і свої бази даних. У результаті моніторингові дані розпорошені по різних джерелах, не інтегровані й несумісні. Не існує методології гармонізації моніторингових сиcтем. Розподіл відповідальності разом з відсутністю належних комунікацій між цими органами інколи спричиняє відсутність необхідних дій, дублювання й навіть суперечливість у діяльності.

Ці проблеми можна було б подолати, шляхом концентрування відповідальності серед меншої кількості інституцій та покладання суворої відповідальності на координаторів. З метою кращого застосування стандартів та узгодженості в діях різноманітних інституцій, відповідальність має бути покладена на одну з них.

Список літератури

1. Алмазов А.М. Гидрохимия устьевых областей рек. (Сев. Причерноморья К., изд-во Наукова думка УССР, 1962. 255 с. 2. Брунь Ф. О килийском Устье Дуная. 1853. 68 с. 3. Вагин Н.Ф., Карминский, М. Самарьевич. Река Дунай. Л., Гидромтиздат, 1960. 230 с. 4. Водные ресурсы т.20 №4, М.: Наука, 1993. 560 с. 5. Гидрологический справочник реки Дунай 1921-1960. Будапешт, Дунайская комиссия, 965. 169с. 6. Гидрология устьевой области Дуная Авт. Алмазов А.М., Бондарь К. под ред. Никифорова М., Гидрометиздат. Моск. Отделения 1963. 56 с. 7. Гидроэкология Украинского участка Дуная и сопредельных водойомов – К.: Наукова думка. 1993. 328 с. 8. Дунай и его басейн. Гидрологическая монография. 1986. 377 с. 9. Екологічні проблеми басейну Дунаю в межах України. В.Д. Романенко, В.В. Поліщук та інш. Гідроекологічне товариство України