Реферат - Загальна характеристика природних умов та господарства Китаю
22

реалізації завдань другого етапу модернізації.
Проте в народному господарстві Китаю є чимало проблем, зокрема, надмірне зростання обсягів капіталовкладень в основні фонди, різке збільшення грошової емісії, збільшення напруженості в роботі транспорту, дуже швидке зростання цін на товари широкого вжитку та деякі засоби виробництва. Досить високі темпи економічного зростання підтримуються багато в чому за рахунок банківського кредитування. Таким чином, прискорення розвитку постійно пов'язане з небезпекою "перегріву". В даний час відповідні органи китайського керівництва намагаються вирішити ці проблеми.
СІЛЬСЬКЕ ГОСПОДАРСТВО
З часу проведення в Китаї економічних реформ у сільськогосподарському виробництві були впроваджені різні форми сімейно-підрядної системи, при якій оплата праці залежить від кінцевих результатів, створено усуспільнену мережу сервісу, що обслуговує сільське господарство, було також впроваджено вузькоспеціалізовану структуру сільськогосподарського виробництва, почало розвиватися багатогалузеве господарство, волосно-селищні підприємства тощо. За останні 20 років значно, поліпшилась матеріально-технічна база аграрного сектора. Наприкінці 1993 р. у країні нараховувалось 84 тис. великих і малих водосховищ, більш як 84 000 іригаційних систем, площа зрошуваних земель Досягла приблизно 49,59 млн га, потужність парку сільськогосподарських машин - 303,08 млн, хімічних добрив використано 29,302 млн т.
У результаті поліпшення структури сільськогосподарських культур збільшилась питома вага високоякісних сортів зернових. Виробництво зерна досягло 456440 тис. т, що більше порівняно з попереднім роком на 13780 тис. т. у Китаї вирощують рис, пшеницю, кукурудзу, соєві боби, батат тощо. Поливний рис - головна культура. Його питома вага у виробництві зерна приблизно 43%. Основними районами рисосіяння є басейн Янцзи, Південний Китай і Юньнаньо-Гуйчжоуське нагір'я. На пшеницю припадає 21% врожаю зернових. Вона культивується повсюдно, але головний район - Північно-Китайська рівнина. Серед технічних культур найбільш поширені бавовна, арахіс, рапс, кунжут, цукрова тростина, чай, тютюн, шовковиця, а також різні плодові. Бавовну вирощують уздовж нижньої та середньої течії рік Хуанхе і Янцзи (табл. 2).


Починаючи від 1979 р. у сільських районах Китаю з'явилась велика кількість промислових підприємств волосного й селищного підпорядкування, які досить швидко розвивались і в даний час стали потужним економічним фактором, який є одним із яскравих досягнень реформи і відкриттів у Китаї. В 1992 р. валова продукція волосно-селищних підприємств (ВСП) складала 1650 млрд юанів, тобто 65,5% валового суспільного продукту сільськогосподарського виробництва. Багато видів їхньої продукції вийшли на світовий ринок, стали важливою частиною експорту, валютні надходження перевищили 20 млрд дол. США. Поява ВСП дала змогу працевлаштувати за місцем проживання більшу частину населення сільської місцевості. З цього приводу в Китаї кажуть, що "людина відірвалась від землі, але залишилась у рідному селі".
ПРОМИСЛОВІСТЬ
Протягом останніх 14 років промисловість Китаю зберігає досить високі темпи розвитку. 1992 р. валова промислова продукція складала 3680,2 млрд юанів, що у зіставних цінах приблизно 26,7%. Порівняно з 1978 р. це більше ніж у 5,7 раза, середньорічний приріст становить 13,2%. Питома вага промислового виробництва у ВВП дорівнює 42,3%. Досить високі темпи росту спостерігаються і на підприємствах з колективною формою власності та підприємствах з участю іноземних інвестицій.
У валовому прирості промислового виробництва на підприємства колективного сектора припадає 28,5%, на частку підприємств з участю іноземного капіталу (в тому числі спільних підприємств на паях, підприємств на основі кооперації та підприємств лише на іноземному капіталі) - 48,8%. 1992 р. 61% доданої у промисловості вартості було створено у недержавних секторах економіки. За темпами промислового росту приморські райони йшли значно попереду континентальних.
Наприкінці 1991 р. у Китаї нараховувалось 75 тис. підприємств із самостійним госпрозрахунком. Серед них великих і середніх промислових підприємств, які відіграють головну роль у своїх галузях, було 11 тис., що складає лише 29% загального їх числа. Проте виробляють вони майже половину промислової продукції і дають у казну 67% прибутку. Саме ці підприємства представляють такі галузі, як видобуток сировини, транспорт, виробництво електроенергії, важке машинобудування, металургія, хімічна промисловість. Вони ж таки зробили важливий внесок в економічний розвиток та модернізацію країни. Але від часу реформування економіки проблема господарської самостійності підприємств так і не була вирішена. В результаті цього наприкінці 1991 р. третина державних підприємств виявилась збитковою, що стало неабиякою проблемою.
Аби забезпечити державну самостійність підприємств, дати їм змогу стати рентабельними, 24 липня 1992 р. Держрада КНР опублікувала "Правила про зміни системи господарювання на державних промислових підприємствах". У "Правилах" зазначається, що підприємство самостійно веде господарську діяльність відповідно до закону, на основі самоокупності та самофінансування. Майно підприємства є загальнонародною власністю. Держава передає підприємству право господарювання на основі відділення права власності від права господарювання. Правила підтверджують самостійність підприємств у таких пунктах: у спрямованості виробництва та господарювання, визначенні Цін на продукцію і робочу силу, збуту продукції, закупівлі сировини та матеріалів, імпорті й експорті, стратегії капіталовкладень, розподілі ресурсів, які залишились, розпорядженні засобами, що залишились, розпорядженні основними фондами, об'єднанні з іншими підприємствами, наймі робочої сили, вирішенні кадрових питань, розподілі заробітної плати та премій, визначенні внутрішньої структури. Поставлено завдання: протягом восьмої п'ятирічки (1991- 1995 pp.) через зміни в системі управління збільшити частку державних підприємств, які успішно працюють, з однієї до двох третин.
Про кількісні показники виробництва головних видів промислової продукції див. табл. 3.


ТРАНСПОРТ І ЗВ'ЯЗОК
Загальна протяжність залізничних колій у Китаї 59,6 тис. км, з них 8742 км - електрифікованих. Головними залізничними магістралями є Пекін - Гуанчжоу і Пекін - Харбін

---

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7