Реферат - Загальна характеристика природних умов та господарства Китаю
22

з вузловою станцією Пекін, та лінія, яка проходить в широтному напрямі Ля-ньюньгань - Ланьчжоу та Ланьчжоу - Урумчи з вузловою станцією Чженчжоу. Лінія Ланьчжоу - Урумчи, продовжена на захід, до кордону Китаю з Казахстаном, стала до ладу наприкінці 1992 р. Так з'явилась ще одна трансконтинентальна траса з китайського порту на Жовтому морі Ляньюньган до нідерландського порту на березі Північного моря Роттердаму. Продовжені також залізничні колії у важкодоступних гірських місцевостях Південно-Західного Китаю: Ченду-Чунцин, Баоцзі-Ченду, Ченду - Кунь-мінь.
Цивільна авіація Китаю обслуговує 526 маршрутів, у тому числі 58 міжнародних. Загальна протяжність усіх маршрутів 1100 тис. км., зокрема, протяжність міжнародних ліній - 370 тис. км. Центральним вузловим пунктом системи авіамаршрутів є Пекін. Міжнародні авіалінії зв'язують Китай майже з усіма країнами світу. 1993 р. було перевезено 572 тис. т вантажів і 28678 млн. пасажирів. Ці показники збільшилися відповідно на 26,4 та 31,70% порівняно з попереднім роком. У даний час за винятком повіту Мото (Тібетський автономний район) всі повіти країни мають мережу автомобільних доріг. Протяжність автошляхів становить 1054 тис. км. З них 590 км швидкісних автомагістралей, 5490 км спеціальних автодоріг першої та другої категорій.
Протяжність судноплавних річкових шляхів становить 110 тис. км. Найбільшою водною внутрішньою магістраллю є Янцзи, яка судноплавна впродовж 6000 км. На морському узбережжі Китаю є більше 20 важливих портів, побудовано майже 1000 причалів для суден. Океанський торговий флот Китаю займає восьме місце у світі по загальному тоннажу, він обслуговує майже 100 судноплавних ліній, судна заходять більш як у 1100 портів, 160 країн та регіонів, щорічно перевозять понад 100 млн т вантажів.
У Китаї понад 1500 міст і центрів повітів охоплені автоматичним міжміським телефонним зв'язком. У деяких великих та середніх містах обладнана комунікаційна система телефонного зв'язку з програмним управлінням, місткість міських телефонних комутаторів країни досягла 13,4 млн номерів. У більш як 40 китайських містах діє служба міжнародної екстренної доставки. У багатьох містах діє служба прямого телефонного зв'язку, передачі цифрової інформації, швидкодіючого факсимільного зв'язку та системи трансляції міжнародних телепрограм. Проте проблема зручного зв'язку в Китаї ще далеко не вирішена.
Економічна реформа в Китаї
РЕФОРМА ДЕРЖАВНОЇ ВЛАСНОСТІ
Державна власність у Китаї до реформи, як і традиційні види державної власності в інших колишніх соціалістичних країнах, була однотипною. При традиційній (плановій) системі економіки держава для управління використовувала централізовані методи адміністративних наказів та розпоряджень. Державні підприємства не мали ніяких прав на трудові, фінансові та матеріальні ресурси, а також у галузі виробництва, постачання та реалізації продукції. Керували підприємствами партійні організації. Директор підприємства фактично був лише виконавцем колективних рішень парткому. Робітники та службовці не мали ніяких прав в управлінні підприємством, відповідно без особливого інтересу ставилися до господарської діяльності. Суть Щойно сказаного полягає в тому, що економіка державної власності до реформи була економікою монопольного типу, яка виключала ринок та конкуренцію. Такий механізм безпосередньо впливав на внутрішню структуру державної власності аж до ефективного розподілу та раціонального використання усіх суспільних фондів. Тому від 1979 p., коли розпочалась економічна реформа, в Китаї заходилися досліджувати проблеми реформи державної власності з метою підвищення ефективності її віддачі.
Головна мета реформи державних підприємств полягає в перетворенні їх на товаровиробників, які самі повинні відповідати за прибутки та збитки. Реформа підприємств у 1979- 1992 pp. в основному йшла шляхом "розширення прав та надання прибутків".
У цьому процесі можна виділити чотири етапи. Головним змістом першого (1978- 1982 pp.) було розширення прав самостійності підприємств та впровадження різноманітних форм державної відповідальності. Від четвертого кварталу 1978 р. у Китаї почали в дослідному порядку розширювати самостійність підприємств. Спочатку експеримент провели на 100 підприємствах провінції Сичуань, потім повторили на 6000 підприємствах й поступово поширили по всій країні. На експериментальних підприємствах здійснювалася система відрахування прибутку з тим, щоб певна його частина залишилась в розпорядженні підприємств, а також встановлювались заходи заохочення робітників та службовців залежно від стану справ на підприємстві. Водночас розширилися їхні права господарювання.
Основним змістом другого етапу - 1983- 1986 pp. - стало впровадження системи "лігайшуй" (перехід від відрахування прибутку підприємств до оподаткування їхнього прибутку), а також реалізація різних експериментів з удосконалення механізму господарювання. Конкретним заходом на цьому етапі стала сплата прибуткового податку великими та середніми підприємствами за єдиною ставкою - 55%. Прибуток після сплати податку необхідно було розумно розподілити між державою та підприємством. Частина прибутку відраховується державі, а частина, яка встановлюється державою, залишається в розпорядженні підприємств. Невеликі підприємства, основні фонди яких не перевищували 1,5 млн юанів, а щорічний прибуток не перевищував 200 тис. юанів, повинні були сплачувати понаднормативний прогресивний податок за восьмирозрядною шкалою. Найнижча ставка була 7%, найвища - 55%. На цьому етапі реформи була змінена система єдиного державного ціноутворення, почало застосовуватися поєднання єдиних цін, що встановлювалися урядом, плаваючих та вільних цін. Реформа у цих галузях змінила зовнішні умови функціонування підприємств, ринковий механізм отримав початковий розвиток, були підготовлені умови для подальшого проведення реформи підприємств.
На деякі особливості цього етапу реформи варто звернути увагу. Проводилось чимало дослідів по утворенню нових моделей підприємств, які мали великий вплив на проведення корінної реформи. Серед них найбільш важливими є:
1) Підрядна система. Підряд цього періоду передбачав головним чином зобов'язання директора підприємства перед вищестоящим органом про виконання показників по прибутку. Вищестоящий

---

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7