СНД і за його межами);
четвертий – забезпечення національної безпеки шляхом ліквідації вогнищ військових конфліктів і зміцнення режиму непоширення зброї масового знищення;
п'ятий – всіляке зміцнення Співдружності Незалежних Держав з урахуванням загальносвітової тенденції до інтенсивної міждержавної економічної інтеграції;
шостий – безумовне виконання договірних зобов'язань про колективну безпеку.
Науковий підхід до розробки такої стратегії передбачає певні відповіді на такі актуальні теоретичні і практичні питання, як відкритість національної економіки, зміст національної економічної безпеки і економічну ефективність міждержавної інтеграції.
Відкритість національної економіки може бути оцінена по рівню її зв'язків з світовим господарством. При цьому раціональна міра відкритості національної економіки забезпечується при трьох основних умовах:
по-перше, обмеженні зовнішньої економічної залежності шляхом розв'язання проблеми оптимального (або принаймні допустимого) поєднання комплексного розвитку національної економіки і її міжнародної спеціалізації;
по-друге, самостійній зовнішній економічній політиці;
по-третє, повазі суверенних прав інших держав і народів в сфері економіки.
Курс країн-членів СНД на відкриту економіку відповідає їх стратегічним інтересам, бо дозволяє за рахунок участі в міжнародному розподілі праці добитися зростання економічної ефективності національного виробництва на основі досягнення його оптимальних масштабів і структури.
З точки зору перехідного періоду відкритість економіки важлива і як вагомий чинник, сприяючий розвитку національної конкуренції і зламу монопольних структур, без чого неможливий справжній ринок. Однак потрібно бачити і негативні наслідки, які можуть бути викликані переходом до відкритої економіки взагалі, а тим більше в умовах економічної незбалансованості і нестабільності національних економік.
Приплив іноземних товарів, що не контролюється може розорити цілі галузі національних виробництв, привести до утворення багатомільйонної армії безробітних. Зняття зовнішніх бар'єрів – засіб ефективний, але, разом з тим, обоюдогострий, бо до такої політики може вдатися країна досить розвинена, здатна пожертвувати деякими своїми виробництвами в надії на розширення експортних секторів економіки. Тому процес відкриття внутрішнього ринку повинен йти поступово, по мірі дозрівання відповідних передумов в окремих галузях економіки.
Висновок тут може бути наступним: відкривати ринок країн-членів СНД, на якому абсолютну більшість виробників не витримають конкуренції з іноземними компаніями, слід поступово, одночасно стимулюючи участь вітчизняних виробників в конкурентній боротьбі на світовому ринку.
Національна економічна безпека означає таку організацію внутрішньої і зовнішньої економічної діяльності, при якій мають місце гарантії від порушення економічної самостійності країни і, відповідно, відносна стійкість розвитку національної економіки. Для розв'язання проблеми національної економічної безпеки необхідні такий рівень і структура національного виробництва, які забезпечували б можливість пристосування економіки до економічних умов, що змінюються без загрози односторонньої залежності від зовнішніх ресурсів економічного розвитку. Цей процес, представляється, може бути прискорений за допомогою міждержавної економічної інтеграції, сприяючою загалом прискоренню розвитку держав-учасників СНД.
Одним з показників національної економічної безпеки є співвідношення поточних виплат по іноземних кредитах і надходжень валюти від експорту товарів і послуг. Поточні виплати по кредитах не повинні перевищувати 20-25% надходжень від експорту.
Важливим показником національної безпеки є також ступінь стійкості національної грошової системи, її здатність протистояти тенденції до витіснення національної валюти на внутрішньому ринку вільно конвертованою валютою (передусім доларом США).
Така тенденція виявляється небезпечною в економіці, відмінній високими темпами інфляції (що значно перевищують допустимий темп – 5% в рік). Загроза національної економічної безпеки розширяється при цьому у декількох напрямах [6, 36].
По-перше, «доларизація» внутрішнього грошового обігу і пов'язана з нею стихійна зміна курсу національної валюти по відношенню до долара ведуть до розширення неефективного імпорту і зменшують зацікавленість в розвитку власного виробництва, валютні прибутки, зумовлені стихійною зміною курсу валют, в тому числі за рахунок валютної спекуляції.
По-друге, широке використання іноземної валюти у внутрішньому обігу країни, що має нестійку економіку, стимулює (для придбання іноземної валюти) неефективний експорт-вивіз за кордон дефіцитної продукції по демпінгових цінах.
По-третє, «доларизація» в нестійкій економіці стимулює «торговий» (спекулятивний) туризм, «витік розумів» з країни, міграцію робочої сили, що не контролюється.
Нарівні з національною повинна гарантуватися і міжнародна економічна безпека. Вона є складовою частиною міжнародної безпеки загалом і передбачає відмову від застосування силових методів в міжнародних економічних відносинах, відповідну сукупність гарантій.
Що стосується економічної ефективності міжнародної інтеграції, то вона визначається по сумарному ефекту від міжнародної внутрішньогалузевої спеціалізації виробництва, ефекту діяльності спільних підприємств і іншим оцінкам ефективності, давно відомому економічній науці і що викорис-товувався, зокрема, економістами країн-членів РЕВ вже в 50-60-ті роки.
Як свідчить досвід, зокрема, нових індустріальних країн, в перехідний період до внутрішніх чинників, відносяться [6, 36]:
митний захист і система ліцензування імпорту і експорту;
стимулювання експортного виробництва і експорту з метою розвитку ефективного імпорту, обслуговування і виплати зовнішнього боргу;
експортний контроль;
раціональна конверсія військової промисловості;
державна підтримка підприємницької діяльності, вітчизняної науки і НДОКР на найбільш перспективних напрямах науково-технічного прогресу.
Найважливішими серед зовнішніх економічних чинників потрібно вважати використання:
а) зовнішніх джерел фінансування модернізації економіки;
б) можливостей міжнародної спеціалізації і кооперації у виробництві, дослідженнях і науково-технічних розробках, що створюється міждержавною економічною інтеграцією.
Колишні соціалістичні країни внаслідок тривалого панування «адміністративно-командної» системи організації господарського життя відстали від країн з розвиненою ринковою економікою по рівню техніки і технології на 20-30 років. Командно-розподільна система забезпечувала певний науково-технічний прогрес в умовах, коли життєвий цикл продукту (до його морального зносу) дорівнював 15 і більш рокам. При скороченні даного циклу до 3-5 років вона виявилася нездібною до своєчасної технічної і технологічної перебудови сфери виробництва – особливо виробничої і невиробничої інфраструктури.
У цей час всі держави СНД мають застарілий виробничий потенціал, зношений на 50 і більше за відсотків. Структура їх економіки не відповідає вимогам науково-технічної революції і сучасного ринку.
Разом з тим,