Територія Вірменії являє собою «музей ландшафту». На відстані всього 30 км, від Араратської рівнини до вершини Арагацу, можна перетнути ландшафт напівпустель, сухих і гірських степів, ксерофитного рідколісся, субальпійських і альпійських лугів.

У республіці проводяться заходи щодо охорони природи. Для збереження цінних і рідкісних видів рослин і тварин створені заповідники: Хосровський (в басейнах рік Гарні і Веди), Диліжанський (в басейні р. Агстев) і Шокахохський (на крайньому півдні республіки), чотири заповідники і декілька заповідників в районі озера Севан, а також Севанський національний парк.

Лісами і чагарниками покрито тільки 11 % території, головним чином на північному сході і півдні республіки.

У лісах переважають листяні породи – бук, дуб (грузинський, східний, араксинський), граб, клен, в'яз; дикі яблуні, груші, черешні, сливи, кущі кизилу, шипшини та ін. У сухих районах поширені сухолюбиві рідколісся з кизилу, жасмину, крушини, шипшини, ялівець, каркаса, фісташки, інжиру. З рідколіссями пов'язаний шибляк – чагарникова рослинність, головним чином з держидерева. Шибляк поширений на півдні Вірменії і на крайньому північному сході республіки в нижньогірському ярусі.

Фауна лісів багата. Тут живуть косулі, кабани, ведмеді, персидські білки, олені, рисі, лісові коти, лісові соні. З пернатих зустрічаються соловей, славка, синиця, ліана, сойка, яструб.

На висотах від 2200-2400 до 2800-2900 м тягнуться субальпійські луги, представлені високотрав’ям із злаків і різнотрав'я. Альпійські луги займають вершинний пояс гір (вище 2800-2900 м). Тваринний світ лугового високогір'я різноманітний: лисиця, вовк, безоаровий козел, муфлон; з птахів – куріпка, улар, рогатий жайворонок та ін. [8, 144].

У республіці є сприятливі умови для вирощування багатьох сільськогосподарських культур. У районах до висоти 1300-1400 м над р. моря на базі штучного (аричного) зрошування обробляються виноград, фрукти, овочеві, баштанні і ефіроолійні культури. Середньогір’я, в основному лавові плато і рівнини, до висоти 2200-2400 м освоєно під зернові, тютюн, картоплю, цукровий буряк, овочеві культури і кормові трави. Райони вище за 2400-2500 м використовуються для пасовищного скотарства.

1.3. Господарство

Ще з глибокої старовини територія Вірменії стала важливим центром господарської діяльності людини. Археологічні розкопки поблизу Ечміадзіна свідчать про те, що в V-IV тисячоліттях до н. е. тут існувала мідна металургія, а одним з основних занять населення в неоліті було землеробство. У II тисячолітті до н. е. на Вірменському нагір'ї починається використання заліза, виникають постійні поселення типу сіл, а на початку I тисячоліття до н. е. з'являються перші міста. Великий розвиток отримав землеробство, засноване на штучному зрошуванні (до наших днів збереглися зрошувальні канали, побудовані в IX- VIII ст. до н. е.

Економіка древньої Вірменії досягала високого для свого часу рівня розвитку в середні віки. У кінці I – початку II тисячоліття (IX-XI ст.) дерев'яна соха замінюється залізним плугом, вводиться трипільна система обробки землі, будуються нові зрошувальні канали. Широкий розвиток отримали ремесла, що нараховують більше за 50 видів. Серед них металургія, гончарне виробництво, художня обробка дерева і каменя, ювелірне, ткацьке ремесла, будівельна справа. У інші країни Вірменія вивозить пшеницю, мідь, залізо, свинець, олово, срібло, золото, миш'як, металеві вироби, кам'яну сіль, шовкові і бавовняні тканини.

Однак в подальшому, протягом багатьох сторіч, внаслідок втрати незалежності, що супроводилась жорстоким політичним і соціальним пригнобленням вірменського народу, продуктивні сили країни прийшли в повний занепад.

Їх новий підйом почався в XIX ст., який ознаменувався входженням Східної Вірменії до складу Росії. Створилися сприятливі умови для мирного історичного розвитку Вірменії в умовах капіталістичного господарства. У цей час були закладені основи фабрично-заводської промисловості і високими темпами росло товарне виробництво цінних сільськогосподарських культур. На початку XX в. Східна Вірменія стала одним з найважливіших районів Росії (Алаверди, Куфан) по виплавці міді (до 28 % загальноросійської виплавки) і виробництву коньячно-горілчаних виробів. Були побудовані залізниці, що зв'язали Вірменію з центральними районами Росії.

Проте Східна Вірменія залишалася напівколоніальною, відсталою околицею царської Росії. Перехід до розвиненого капіталістичного господарства тут здійснювався повільніше, ніж в Центральній Росії і в деяких районах Закавказзя [8, 134].

На початок першої світової війни 90 % населення республіки було зайнято в сільському господарстві, число робітників ледве досягало 5 тис. чоловік. На душу населення доводилося в 3 рази менше національного прибутку, ніж в середньому по Росії. За роки першої світової війни і дашнакського правління катастрофічно впав рівень як сільськогосподарського, так і промислового виробництва.

Після встановлення Радянської влади почалося певне відновлення продуктивних сил республіки. У період соціалістичного будівництва республіка розвивалася найбільш високими темпами серед союзних республік.

У наш час економіка Вірменії має основні риси галузевої структури, характерні для індустріальних країн.

У народному господарстві (по вартості валового суспільного продукту) частка промисловості становить 67 %, будівництва – 11, сільського господарства – 11, транспорту і зв'язку – 2, інших галузей матеріального виробництва 9 % [12, 231].

У системі всесоюзного розподілу праці Вірменська РСР спеціалізувалась на галузях машинобудування, кольорової металургії, хімічної, легкої і харчової промисловості, промисловості будматеріалів, а також на виноградарстві, південному плодівництві і овочівництві.

Незважаючи на порівняно невеликі абсолютні розміри території, населення і валової продукції матеріального виробництва, ТПК Вірменії відрізняється внутрішньою насиченістю. Тут представлене більше за один десяток енерговиробничих циклів і їх сукупності. Серед них: ЕВЦ кольорових металів, гірничо-хімічний, силікатів, гідроенергетичний, сукупність аграрно-промислових ЕВЦ і сукупність поліелементних ЕВЦ переробної промисловості, які формують основний виробничий каркас республіканського комплексу, і визначають його місце у всесоюзному територіальному розподілі праці.

На спеціалізацію і розвиток господарства Вірменії впливають