Важливим якісним зсувом в економіці республіки явилося створення енергетичної бази. Вона спирається на привізне паливо, використання енергії атома і місцеві гідроенергетичні ресурси. Спочатку будувалися тільки гідроелектростанції (Разданський каскад ГЕС, Дзорагетська, Ленінаканська і десятки колгоспних гідроелектростанцій на малих ріках). Завдяки цьому на початку 60-х років було завершене створення єдиної енергосистеми Вірменської ССР, і всі населені пункти отримали електроенергію. У подальшому на привізному мазуті і природному газі Азербайджану, Північного Кавказу і Ірану (газопровід Карадаг – Єреван) були побудовані Єреванська і Кіроваканська теплоелектростанції, Разданська ГРЕС, а також станції Воротанського каскаду ГЕС і Вірменська АЕС – первісток атомної енергетики Закавказзя. Республіка була підключена до єдиної енергосистеми Закавказзя. У 1981 р. сумарна потужність електростанцій республіки становила 3,5 млн. кВт (в тому числі ГЕС – 0,9 млн. кВт), а виробництво електроенергії – 14,3 млрд. кВт-год [8, 145].

1.4. Промисловість

Промисловість республіки має сильно виражений багатогалузевий характер. У її структурі ведуче місце займають машинобудування і металообробка, питома вага яких в загальному обсязі промислової продукції складає більше за 30 %.

У машинобудівній промисловості найбільш інтенсивно розвиваються неметалоємні галузі: радіотехнічна, електронна, електротехнічна, приладобудівна, верстатоінструментальна. Об'єднання і підприємства галузі випускають електронно-обчислювальні прилади і засоби автоматизації, в тому числі промислові роботи, генератори, електродвигуни, пересувні електростанції, силові трансформатори, кабельні вироби, насоси відцентовий, автонавантажувачі і автомобілі та іншу продукцію машинобудування [13, 145].

Хімічна промисловість виникла на базі дешевої гідроенергії і мінеральної сировини і спочатку мала електроємний і матеріалоємний характер. Було організовано багатотоннажне виробництво, що випускає азотні добрива, карбід кальцію, ацетилен, синтетичний каучук, латекси, полімеризаційні пластикати, синтетичні смоли і багато іншої продукції.

У Вірменії розвинуті легка хімія, виробництво хімічних реактивів, матеріалів високої чистоти і іншої, менш електроємної малотоннажної продукції.

Найстаріша галузь важкої промисловості Вірменії – кольорова металургія – за роки Радянської влади зазнала корінних змін. Крім традиційної для республіки чорнової міді, було налагоджене виробництво електролізної міді, почалася утилізація відходів виробництва. У післявоєнні роки приступили до експлуатації мідно-молібденових родовищ, виробництво молібденового концентрату, металевого алюмінію, прокату і фольги, розширилося виробництво концентратів цинку і свинцю, виникла нова для республіки золотодобувна промисловість.

З урахуванням охорони навколишнього середовища і раціонального використання мінерально-сировинних ресурсів структура галузі поліпшується. Зокрема, обмежений випуск чорнової міді, розвивається порошкова металургія з безвідхідним і маловідхідним виробництвами, здійснюються заходи по більш повному витяганню корисних компонентів з металевих руд, які, як правило, крім основного металу містять інші цінні компоненти – срібло, золото, рідкі елементи (селен, телур, реній, германій та ін.) [12, 233]

Певного рівня розвитку досягла промисловість будівельних матеріалів, що базується на використанні таких відносно маловулканічних порід, як різнокольорових туфи, перліти, пемза, а також вапняки, базальти, граніти, мармур. Значна питома вага виробництва збірних залізобетонних і бетонних виробів і конструкцій (біля половини валової продукції галузі).

Унікальним і самим поширеним будівельним матеріалом в Вірменії є вулканічний туф різних кольорів і відтінків – рожевий, червоний, жовтий, чорний. Здавна туф служив основним матеріалом для кладки стін і тільки починаючи з 60-х років в зв'язку з широким впровадженням індустріальних методів будівництва туф стали замінювати залізобетонними конструкціями і деталями і в основному використовувати для зовнішнього і внутрішнього облицювання будівель. Республіка не тільки повністю забезпечує свої потреби в будівельних матеріалах, але і вивозить в інші райони країни туф, пемзу, перліт, мармур і т. д.

У республіці побудовані великий молочний комбінат в Єревані, броварня в Абовяні, три консервних і 15 сироварних заводів в різних районах. Харчова промисловість спеціалізується на галузях, що переробляють різні сільськогосподарські продукти. Прославлені на весь світ коньяки і вина, цитрусові і плодові консерви, високоякісні сири, мінеральні води, ефірні масла – ось далеко не повний перелік тих виробів, які виробляє харчова промисловість республіки.

Легка промисловість Вірменії випускає самі різноманітні товари народного споживання. Побудовані нові сучасні текстильні, трикотажні, швейні, взуттєві і інші фабрики, що випускають білизняний і верхній трикотаж, панчішно-шкарпеткові вироби, бавовняні і шовкові тканини, шкіряне взуття, килимові вироби.

1.5. Сільське господарство

Природна база розвитку сільського господарства Вірменії надто обмежена і внаслідок своїх особливостей створює ряд специфічних проблем. З 2,97 млн. га загальної площі тільки 47 % складають сільськогосподарські угіддя, більшою частиною – круті гірські схили, кам'янисті поля, яри та інші землі, непридатні для сільськогосподарського використання. Інша площа зайнята під лісами і чагарниками (біля 13 %), під водою (5 %), дорогами і спорудами. Внаслідок цього у Вірменії на душу населення припадає землі в 7 раз менше і рілля в 4 рази менше, ніж в середньому по СНД. Для орних земель через гірський рельєф характерна велика роздробленість і дрібноконтурність. Необхідною умовою землеробства на більшій частині території республіки виступає штучне зрошування, що має абсолютне значення для районів, розташованих на гіпсометричних висотах до 1000 – 1200 м над р. моря [8, 149].

У радянський був час здійснений великий об'єм іригаційного будівництва, споруджені великі магістральні зрошувальні канали: Октемберянський, Арташатський, Арзни-Шамірамський, Нижньоразданський, Котайкський, Ширакський, Воротанський і десятки насосних станцій.

Якщо перші зрошують самопливом головним чином рівнинні донні частини міжгірських улоговин, то насосні станції, які набули широкого поширення в республіці в останні роки СРСР, дозволяють зрошувальну воду з глибоких ущелин рік подавати на гірське плато. Характерною рисою сучасного іригаційного будівництва Вірменії є спорудження водосховищ для сезонного регулювання річкового стоку