Земля забруднюється як внаслідок природних катаклізмів, так і в результаті діяльності людини. Техногенне забруднення виникає у місцях посиленої діяльності людини внаслідок недосконалих технологій виробництва та непередбачених викидів важких металів, радіонуклідів, залишків пестицидів тощо або таких катастроф планетарного масштабу, як аварія на Чорнобильській атомній станції.

Великою перешкодою в реалізації потенціалу орних земель України у вагомі врожаї є високий рівень забур’яненості посівів. Без обов’язкового зменшення кількості бур’янів на посівах усіх сільськогосподарських культур неможливі раціональні застосування добрив, ефективне використання засобів механізації, захисту посівів від шкідників та хвороб, розкриття потенціалу високопродуктивних гібридів і сортів культурних рослин, високорентабельне ведення сільськогосподарського виробництва у цілому.

Протягом останнього десятиріччя забур’яненість посівів в Україні значно зросла і набула характеру національної проблеми. У даний час рівень потенційної засміченості орних земель у шарі ґрунту 0—30 см на більшості площ становить астрономічні цифри: в зоні Степу — 1,47 млрд. шт./га; Лісостепу — 1,71 млрд. шт./га; на Поліссі — 1,14 млрд. шт./га насіння. За вегетаційний період на 1м2 (з глибини до 5 см) у середньому здатні проростати рослини бур’янів: у зоні Степу — 1887 шт.; Лісостепу — 2337; на Поліссі — 1121 шт.

При відсутності належного контролю за рівнем забур’яненості на посівах сільськогосподарських культур у зоні Лісостепу бур’яни здатні поглинати з ґрунту сполуки мінерального живлення в найдоступніших формах: азоту — 160—200 кг/га; фосфору — 55—90; калію — 170—250 кг/га. Навіть за середнього рівня забур’яненості посівів бур’яни за вегетаційний період виносять із ґрунту від 60 до 120 мм продуктивної вологи, якої часто не вистачає, що обмежує рівень продуктивності посівів культурних рослин, особливо в зонах Степу і Східного Лісостепу.

Внаслідок такого комплексного негативного впливу бур’янів зниження продуктивності посівів сільськогосподарських культур від їхньої спільної вегетації може досягти 20—50% можливого рівня врожайності (посіви суцільного способу сівби), до 40—80% і більше (широкорядні посіви).

Одним з основних способів боротьби з бур’янами є сівозміни. Чергування культур і пов’язаних з їхнім вирощуванням систем обробітку ґрунту дає змогу ефективно контролювати кількість небажаної рослинності у посівах. Крім боротьби з бур’янами, сівозміни виконують важливу функцію нагромадження в ґрунті вологи, органічних та інших поживних речовин, сприяють очищенню його від патогенів і шкідників, підвищенню врожайності культур та поліпшують агрегатний стан ґрунту. Це свідчить, що в сучасних умовах навіть за відсутності ресурсного забезпечення можна ефективно використовувати природну родючість землі і деякою мірою підвищувати її за рахунок науково обґрунтованого маніпулювання культурами у межах сівозмін.

Як уже зазначалося, в Україні продовжується реформування соціальних відносин на селі та агропромислового виробництва. Для їх ефективного здійснення необхідна сучасна нормативно—правова база. Система управління земельними ресурсами нашої держави характеризується багатьма недоліками і передусім, що управління розпорошено між окремими міністерствами й відомствами. Мінагрополітики “відповідає” за сільгоспугіддя, Держлісгосп — лісові землі, Держводгосп — землі водного фонду, а є ще комітети з геології надр, земельних ресурсів, Міністерства транспорту, оборони та інші, які мають свою відповідальність. Нині вже завершений початковий етап земельної реформи, близько 50% земель знаходиться у приватному володінні (точніше, в орендному використанні). В цих умовах повинні існувати чіткі закони з метою регулювання земельних відносин. Разом із тим доводиться констатувати, що законодавча база неповна, суперечлива, у ній не вистачає багато підзаконних актів. До того ж закони погано реалізуються, оскільки не містять механізмів реалізації, а їх фінансування переважно не передбачається.

В існуючій системі управління земельними ресурсами України відсутня надвідомча структура, яка б контролювала правильне використання землі. При земельному реформуванні, оформленні прав власності на землю, передачі землі в оренду якість ґрунтів враховується недостатньо або взагалі ігнорується. Держава, відмовившись від монополії на земельну власність, одночасно відмовилася від контролю за станом ґрунтів.

Для поліпшення правового забезпечення та контролю за земельними ресурсами найближчим часом необхідно розв’язати ряд важливих завдань, а саме: опрацювати і впровадити пакет законодавчих актів з охорони ґрунтів, які сприятимуть ефективнішому здійсненню земельної реформи, сталому екологічно збалансованому землекористуванню, зокрема: Закони “Про охорону ґрунтів”; “Про раціональне використання ґрунтів і ґрунтову родючість”; “Про статус особливо цінних ґрунтових об’єктів”; “Про виведення деградованих земель із ріллі та їх консервацію”; “Про оренду земель” (переглянутий варіант); “Про Земельний банк” (переглянутий варіант); “Про землю як об’єкт застави”; “Про цінову політику у земельних відносинах і купівлю—продаж земель”; “Про страхування родючості земель”.

Потрібно розробити Національну програму охорони земель із визначенням джерел фінансування, включаючи кошти землевласників. З цією метою необхідно обґрунтувати пропозиції до Кабінету Міністрів України щодо фінансування робіт з охорони і підвищення родючості ґрунтів за рахунок дії Закону “Про плату за землю”.

Слід удосконалити нормативне й метрологічне забезпечення галузі охорони земель розробкою і впровадженням державних (ДСТУ) і галузевих (ГСТУ) стандартів, гармонізованих із міжнародними та європейськими стандартами, методологічним забезпеченням моніторингу ґрунтів, агрохімічно—екологічною паспортизацією сільськогосподарських угідь, обстеженням ґрунтового покриву.

Необхідно вдосконалити систему оцінки та картографування ґрунтів на основі сучасних геоінформаційних технологій, дистанційного зондування, включаючи супутникове, ґрунтового покриву. Аналіз нормативної бази у системі охорони ґрунтів свідчить, що основна частина їх не переглядалася протягом останніх 15 років. Склалася ситуація, коли в Українській державі переважають стандарти (ГОСТ) та галузеві стандарти (ОСТ), граничнодопустимі концентрації (ГДК) колишнього Радянського Союзу.

Відсутність дійових державних стандартів знижує ефективність державного управління таким найважливішим і незамінним природним ресурсом, яким є земля. Потребують значного поліпшення нормативна база охорони земель (ґрунтів), проведення агрохімічно-екологічної паспортизації та сертифікації земель, ведення державного земельного кадастру і