Однорічні бобово-злакові сумішки, на відміну від багаторічних трав, треба скошувати у пізні фази вегетації. Це пов’язано з тим, що в міру розвитку горохо-вівсяних, вико-вівсяних та інших сумішок вміст сухих поживних речовин не знижується.

Важливим фактором, який впливає на якість сінажу, є час скошування кормових рослин протягом доби. Косити трави краще рано-вранці, що забезпечує можливість закладання зеленої маси для заготівлі сінажу уже в другій половині дня. Крім того, рослини в ці години доби мають значно вищий вміст каротину, продихи їх ще відкриті, що сприяє випаровуванню вологи. Оптимальний час скошування трав — з 5-ї до 10-ї години ранку.

Не менш важливим є зведення до мінімуму тривалості перебування скошеної зеленої маси рослин в полі під час підв’ялення. З цією метою для скошування бобових та бобово-злакових травостоїв використовують косарки-плющилки, при скошуванні якими досягається рівномірне зниження вологості сировини, що забезпечує збереження листків та суцвіть від пересихання та обламування під час підняття маси з валків і в 2-3 рази прискорюється процес підв’ялення.

Плющення бобових трав та їхніх сумішок зі злаковими компонентами проводять у фазі масового цвітіння бобових трав. Проводити плющення у пізніші фази розвитку бобових та злакових трав недоцільно, оскільки швидкість випаровування вологи зі стебел та листків у цей час в них практично однакова.

Підв’ялені протягом 2-3 діб трави втрачають 30-45% каротину, проте вміст його в рослинах залишається на рівні 130-150 мг на 1 кг сухої речовини, що є цілком достатнім для повного забезпечення потреб тварин. Низкою наукових установ встановлено, що за недотримання умов оптимальної вологості маси люцерни (60%) одержують не сінаж, а силос низької якості. При підв’яленні скошеної маси до вологості нижче 45% осипання листків і бутонів досягає 25-30%, втрати при підбиранні й транспортуванні маси — 35-40%. Ущільнення такої маси незадовільне, вона зігрівається і псується.

Важливим моментом у заготівлі сінажу є своєчасне підбирання зеленої маси з валків, яке потрібно розпочинати при вологості 55-60%, тому що при підніманні й транспортуванні її до сінажосховищ вологість знижується на 7-11%. Оптимальну вологість маси для її підбирання з валків можна встановити органолептичним методом. За оптимальної вологості маси листки ще м’які, на траві під час її скручування ледь помітно виступає волога.

Якість сінажу значною мірою залежить від ступеня подрібнення рослин, який за вимогами Держстандарту повинен становити 3-4 см (не менше 80% від загальної маси). При закладанні маси в сінажні башти величина частинок має бути до 2 см. Це пов’язане з тим, що в баштах у процесі їх завантаження відбувається самоущільнення маси.

Розподіл маси в траншеях доцільно проводити під нахилом (за таким методом консервовані корми заготовляють у розвинених країнах світу). Для зменшення втрат поживних речовин після завершення процесів закладання сінажу масу ретельно ізолюють від зовнішнього середовища з використанням повітряно- і водонепроникної плівок. У практиці сінажування використовують переважно поліетиленові плівки завтовшки 0,15-0,20 мм., які не рвуться під час укривання сінажу. Найкращими для цієї мети є світлонепроникні плівки. Вони стійкі до дії прямих сонячних променів і низьких температур. Економічно доцільними є широкоформатні плівки завширшки 8-12 м. Завдяки їх використанню зменшуються затрати праці на укриття маси сінажу і досягається кращий її захист від доступу повітря. Такі полотна плівок недоцільно перекривати (накладаючи край однієї на край другої), їх треба склеювати клейкими плівками або заплавлювати, а також ретельно закріпляти біля стін траншей. Проте більш якісного укриття можна досягти, використавши мішки з піском, що забезпечує якісну ізоляцію, дає змогу запобігти промерзанню сінажної маси взимку і виключає псування поверхні гризунами.

До грубих кормів належать сіно, солома, полова, стрижні кукурудзяних качанів, гілковий корм.

Сіно є основним видом грубого корму в стійловий період. На частку якісного сіна в раціоні кормів припадає 25 % кормових одиниць, 30 % протеїну. При збиранні трав на сіно потрібно керуватися певними теоретично-господарськими обґрунтуваннями, які полягають у:

правильному визначенні строку скошування трав на сіно: тонконогові (злакові) трави рекомендується косити у фазі “початок колосіння-колосіння”; бобові — “бутонізація-початок цвітіння”, різнотрав’я — “масове цвітіння”. Особливе значення має якісне своєчасне збирання сіна у першому укосі, тому що від цього залежать урожай отави (другий та третій укоси) і продуктивне довголіття сіножатей;

дотриманні оптимальної висоти зрізання трав, що впливає на валовий вихід сіна в сумі за всі укоси, його якість та наступну урожайність травостою. На сіножатях із сіяними однорічними і багаторічними травами рекомендується зрізати трави на висоту 5-6 см. Травостої, призначені на насіння та трави першого року використання скошують вище — на висоті 8-9 см, отаву останнього укосу — на висоті 6-7 см; природні степові сіножаті — 4-5 см;

науковому обґрунтуванні та правильному виборі технології заготівлі сіна стосовно умов господарства;

доборі комплекту сільськогосподарських машин і механізмів для якісного і своєчасного проведення усіх технологічних операцій стосовно обраної технології.

На сучасному етапі розвитку кормовиробництва застосовують три основних види заготовленого сіна: розсипне, пресоване та подрібнене.

Розсипне сіно. Сінокісні ділянки перед початком збирання трав на сіно оглядають та складають їх опис: вказують рельєф окремих ділянок, їх конфігурацію, фазу розвитку трав та врожайність. Ділянки попередньо розбивають на загінки площею, яка може бути скошена за 1, рідше — 2 дні, довжина яких у 5-6 разів більша за ширину. На сіяних сіножатях напрям руху косарок повинен співпадати з