У попередні роки вплив господарського комплексу на стік Дніпра був значно більшим. Зокрема, у 1991 р. зміни річкового стоку внаслідок безповоротного водоспоживання становили 9,90 км3, в тому числі до створу Каховської ГЕС - 9,25 км3, або 293 м3/с. Цього ж року стік Дніпра в межах Росії було зменшено на 0,27, Білорусі – 0,25 км3. Сумарний безповоротний забір в межах трьох країн становив 308 м3/с (9,8 км3).

Зменшення водності Дніпра у нижній течії зумовлено також вилученням стоку при заповненні ставів і водосховищ. У цьому разі найбільшу роль відіграло створення Дніпровського каскаду, сумарний об’єм якого становить 43,7 км3. Так, у 1960 р., коли заповнювалося Кременчуцьке водосховище, середня витрата поблизу м.Києва становила 1080, у створі Каховської ГЕС - 726 м3/с.

Окрім шести великих, на території України в межах басейну Дніпра нараховується ще 527 середніх і малих водосховища сумарним об’ємом 2,30 км3. До цього слід додати існування 13,3 тис. ставів, сумарний об’єм яких становить 1,84 км3. У свою чергу 98 водосховища і 696 ставка створено на території Білорусі. Їх об’єм відповідно є таким: 1,02 і 0,15 км3.

Наведені дані свідчать про те, що сумарний об’єм штучних водойм на території України і Білорусі дорівнює 49 км3. З урахуванням штучних водойм на території Росії, може бути зроблений висновок про практичну відповідність їх сумарного об’єму середньому стоку Дніпра у гирлі. Практично весь об’єм, що пішов на заповнення ставів і водосховищ, вилучено за період після 1950 р. Упродовж зазначеного періоду зі стоку річки щороку в середньому забиралося 1,0 км3 води, що відповідає витраті 31-32 м3/с.

Ще один чинник антропогенного впливу - додаткове випаровування. У 1999 р. з поверхні каскаду втрати становили 2,41 км3 (76,0 м3/с), що приблизно відповідає середньому багаторічному значенню. Окрім цього, мають бути враховані втрати на додаткове випаровування з поверхні середніх і малих водосховищ, а також ставів, сумарна плоша яких вище Каховської ГЕС становить 2,0 тис.км2. У цьому разі додаткове випаровування дорівнює 0,40 км3 (12,6 м3/с).

Насамкінець має бути врахована безповоротна фільтрація з Каховського водосховища, яка в середньому на рік становить 830 млн м3 (26,3 м3/с).

Розглядаючи питання антропогенного впливу, не можна пройти поза увагою осушувальну меліорацію. За даними різних дослідників [5], вплив цього фактора на річні значення стоку істотно різниться. Водночас є підстави вважати, що найбільш близьким до істини є висновок про існування певного впливу лише у перші постмеліоративні роки, коли спрацьовуються запаси грунтових вод. Згодом вплив осушення, якщо він і проявляється, в основному сприяє вирівнюванню внутрішньорічного розподілу стоку. Існування точки зору про зростання річкового стоку під впливом меліорації передусім пов’язано з настанням в останні десятиліття фази підвищеної водності, яка розпочалася невдовзі після початку масштабних робіт з осушення. Зростання водності річок спостерігається не тільки на р.Прип’яті, де осушення набуло найбільшого розвитку, але й на інших річках, де осушення практично відсутнє (зокрема, на Південному Бузі).

Є підстави вважати, що тенденція до зростання стоку, яка спостерігається на багатьох річках України і сусідніх країн, передусім зумовлена кліматичними чинниками [2]. У цьому разі, вірогідно, найважливішу роль відіграє зменшення випаровування (як з поверхні водозбору, так і водної поверхні). Цьому сприяє деяке зниження температури повітря у літній період, зростання хмарності та вологості повітря, зменшення швидкості вітру. Інший чинник, який проявляється у південній частині України, - деяке зростання кількості атмосферних опадів.

Антропогенний вплив на стік Сіверського Дінця

Cіверський Донець є найбільшою річкою на сході України. Водночас стік цієї річки широко використовується у багатьох сферах господарського комплексу.

Найдовший ряд спостережень - на в/п Лисичанськ (52400 км2), де спостереження розпочато у 1892 р. Середня багаторічна витрата води за наявними даними по 1999 р. включно становить 104 м3/с (3,28 км3).

До 1958 р. стік Cіверського Дінця був близьким до природного - безповоротний забір становив 2-3 м3/с. З 1959 р., коли запрацював канал Cіверський Донець – Донбас, безповоротний забір почав стрімко зростати. Того року забір води у канал в середньому становив 3,68 м3/с. Далі він був таким: 1960 р. – 5,12, 1965 р. – 14,0, 1970 р. – 19,4, 1975 р. – 26,4, 1980 р. – 29,3, 1985 р. – 34,9, 1990 р. – 34,3, 1999 р. – 23,2 м3/с.

Зважаючи на дефіцит води у східному регіоні, вода з річки забирається у багатьох місцях. У межах Харківської області беруть початок два водоводи на Харків. Об’єктом, що забирає воду із Сіверського Дінця, є також Зміївська ТЕС. Поблизу м.Слов’янська вода забирається для технологічних потреб Слов’янської ТЕС. На прилеглій ділянці річки беруть початок кілька водоводів, призначених для промислового і комунального водопостачання (Другий Донецький та ін.). Велика кількість водозаборів (в тому числі для потреб зрошення) існує і нижче м.Лисичанська.

Наведені дані свідчать про те, що водозабір із річки є дуже значним. Водночас великим є і об’єм відведення води, яка була у користуванні. У Сіверський Донець та його притоки скидається значна кількість шахтних вод.

У 1999