сівбу ранніх ярих зернових культур та цукрових буряків вісім років з десяти доцільно провадити у східних лісостепових районах Харківської, Полтавської та Київської областей у другій декаді квітня, а в західних областях, де вологість ґрунту завжди достатня, краще сіяти у пізніші строки, а саме – в третій декаді квітня.
Агрокліматичні умови для післяжнивних та післяукісних культур
Після збирання озимих та ранніх ярих зернових культур до кінця вегетаційного періоду в зоні Лісостепу залишаються ще значні теплові ресурси. В західних районах суми невикористаних активних температур становлять 1100–1200°, а в центральних та східних – 1300–1400°. Тривалість періоду від закінчення збирання озимих та ярих культур до дати переходу середньої добової температури через 10° восени становить в межах зони 60–80 днів, а період вегетації холодостійких культур (до осіннього переходу температури через 5°) – близько 100 днів.
Протягом цього періоду тепла цілком достатньо для визрівання найбільш скоростиглих сортів вівса, ячменю, гречки, гороху, а також для розвитку рослин до стану кормової стиглості (фаза цвітіння) середньостиглих сортів цих культур. Достатньо його і дав вирощування деяких овочевих культур.
Ступінь вологозабезпеченості в період сівби післяжнивних культур теж не може бути перешкодою для їх вирощування. Це доводять дані, наведені в таблиці 2.4. З неї також видно, що після ярих зернових культур умови вологозабезпеченості під час сівби післяжнивних культур гірші, ніж після озимини.
Теплозабезпеченість післяукісних культур, які сіють після збирання на зелений корм кукурудзи, озимого жита, вико-вівса та ін., краща, бо строки їх сівби настають значно раніше, ніж строки сівби післяжнивних культур. Вологозапаси 11–20 і навіть понад 20 мм в орному шарі ґрунту під час сівби післяукісних культур в західних районах зони в щороку, а в центральних та східних вісім-дев’ять років з десяти.
2.4. Імовірність запасів продуктивної вологи в ґрунті на час сівби післяжнивних культур після рівних попередників, %
Отже, в лісостеповій зоні України ресурси тепла і вологи цілком достатні для вирощування післяжнивних і особливо післяукісних культур, що в одним з важливих засобів повного використання агрокліматичних факторів зони. Набір післяжнивних і післяукісних культур та їх чергування залежить від спеціалізації господарства, рівня агротехніки, а також погодних умов року.
Література:
1. К. с.-г. н. Ковбасюк П.У., Мусієнко Н.М.Наукове забезпечення сталого розвитку сільського господарства. Лісостеп. Київ – 2004 р. 2 томи.