Друга підгрупа - країни нової індустріалізації. На сході Азії це - Республіка Корея, Тайвань, Сінгапур та ін.; в Латинській Америці - Мек-сика, Аргентина, Уругвай, Бразилія, Чилі. В цих країнах ідуть особливо ди-намічні процеси перебудови господарства. В азіатських країнах, так званих да-лекосхідних тиграх (або «драконах»), поштовх прискоренню економічного роз-витку дали значні інвестиції американського та японського капіталу, залучен-ня передових технологій промислово розвинутих країн. Дальші успіхи пов'язані із вдало проведеними економічними реформами, в процесі яких створені сучасні організаційно-управлінська та функціонально-галузева структури господарства.

3. Постсоціалістичні країни перехідної економіки. Наприкінці 80-х років XX ст. частка країн соціалістичної системи в усьому світі становила за площею 26 %, за населенням - 33 %, за обсягом промислового і сільськогосподарсько-го виробництва - трохи менше 30 %. У 90-ті роки більшість цих країн стала на шлях побудови ринкового господарства. Зросла їх кількість. На території колишнього Радянського Союзу виникло 15 незалежних держав, на території колиш-ньої Югославії - 5, роз'єднались Чехія і Словаччина, а територія колишньої НДР ввійшла до складу ФРН.

Враховуючи особливості становлення суверенітету молодих незалежних дер-жав, своєрідність динаміки і рівня завершеності економічних реформ, а також економіко-географічного положення, виділяють постсоціалістичні країни Євразії і незалежні країни - колишні республіки СРСР.

До постсоціалістичних країн Євразії у Центральній Європі належать Польща, Чехія, Словаччина, Угорщина, Румунія, Болгарія, Югославія (у складі республік Сербія і Чорногорія), Словенія, Хорватія, Боснія та Герцего-вина, Македонія, Албанія; в Азії - Монголія.

Молодими незалежними державами на терені колишнього Ра-дянського Союзу стали Росія, Україна, Білорусь, Литва, Латвія, Естонія, Молдо-ва, Грузія, Вірменія, Азербайджан, Казахстан, Узбекистан, Киргизька Респуб-ліка, Таджикистан, Туркменістан.

Головні особливості господарства цих двох підгруп країн такі: високий рівень суспільного і територіального (географічного) поділу праці, розгалужені і цілком сформовані функціонально і територіальне господарські системи, які за своїми ознаками мало відрізняються від відповідних структур економічно розвинутих країн. Але на сучасному етапі країнам бракує капіталу, і більшість галузей (особ-ливо сільське господарство, легка промисловість, торгівля) використовує застарілі техніку і технологію. В країнах тільки формуються сучасні організаційно-управлінські структури ринкового господарства. У всіх у них розпочалася еко-номічна перебудова на ринкових засадах, і деякі держави вже досягли певних успіхів. Більш вдало зарекомендували себе польська, чеська та угорська моделі економічних реформ.

4. Країни, що розвиваються. Такими є понад 120 держав Азії, Африки, Ла-тинської Америки та Океанії, в яких проживає більша частина населення Землі. Багато з них стало незалежними тільки з середини XX ст. (або з 60-70 років XX ст.), частина має досить тривалий досвід самостійного розвитку, зокрема, країни Латинської Америки, де в основному незалежність здобуто протягом XIX ст. У другій половиш XX ст. у країнах, що розвиваються, відбулися значні зміни: помітно зріс національний доход, формується сучасне господарство, стабілізується їх місце в міжнародному поділі праці. Ці країни - важливий постачальник сиро-вини на світовий ринок. Проте, на шляху самостійного розвитку молоді держави зазнають значних труднощів. В багатьох з них все ще не розв'язана продовольча проблема. Гостро стоять проблеми зайнятості. Водночас спосіб життя елітної верхівки населення подібний до способу життя буржуазії розвинутих країн. Все це відбувається в умовах існування багатоукладності господарства, залежного еко-номічного розвитку, хронічного відставання від світового рівня технологій та про-дуктивності праці.

Країни, що розвиваються, відрізняються одна від одної не тільки розмірами територій, кількістю населення, природними умовами, історичними особливостя-ми розвитку, а й структурою господарства, можливостями наукового й технічно-го потенціалу. Можна виділити досить багато підтипів цих країн. Зосередимо увагу лише на основних із них.

Насамперед звертають на себе увагу підтипи країн з порівняно зрілою структурою господарства. Це, наприклад, Індія, Пакистан, Таїланд, Філіппіни, Індонезія - в Азії; Венесуела, Перу, Колумбія, Еквадор, Ямай-ка та ін. - в Латинській Америці; Марокко, Туніс, Єгипет та ін. - в Африці. В цих країнах відбуваються процеси, що супроводжували в свій час економічне зростан-ня в сучасних країнах нової індустріалізації, тут активно взаємодіють місцевий та іноземний капітал, набирає потужностей молода промисловість, де крім гірничодо-бувної розвивається й обробна, енергетика, покращуються транспортні комунікації, сфера обслуговування, активно ведеться підготовка національних кадрів.

Своєрідний підтип утворюють так звані нафтодобувні країни, що розвиваються. Це Саудівська Аравія, Кувейт, Об'єднані Арабські Емірати, а та-кож Ірак, Іран та ін. Завдяки величезним надходженням від торгівлі нафтою во-ни мають сприятливі можливості для розвитку сучасного господарства, фінан-сової сфери, містобудування та соціальної сфери.

Численним є підтип найменш розвинутих країн. Вони мають ви-нятково слабкий розвиток продуктивних сил. їм майже нічого запропонувати на світовий ринок. У країнах цього підтипу переважає традиційна система госпо-дарства, докапіталістичні (здебільшого - феодальні) відносини. В сільському гос-подарстві працює понад 85-90 % населення, промисловість перебуває в зарод-ковому стані. До найбідніших належать 2-3 десятки країн світу, серед яких Ан-гола, Ефіопія, Сомалі, Танзанія, Чад, Мозамбік, Буркіна-Фасо, Гвінея-Бісау, Ма-лаві та ін. - в Африці; Камбоджа, Бангладеш, Ємен, Афганістан тощо - в Азії.

З-поміж великої кількості країн, що розвиваються, можна визначити ще кілька підтипів. Це країни з переважанням монокультури в сільському госпо-дарстві («бананові республіки»), які виходять на світовий ринок з одним-двома експортними продуктами, невеликі острівні країни і країни, що експортують продукцію гірничодобувної промисловості.

5. Країнами централізовано керованої економіки залишаються Китайська На-родна Республіка, Корейська Народне-Демократична Республіка, В'єтнам, Лаос, Ку-ба. Незважаючи на те, що ринкові відносини все більш проникають в економіку цих країн (особливо активно розвиваються ринкові відносини в Китаї та В'єтнамі), в них зберігаються командно-адміністративні методи організації та управління