Послідовники ісламу становлять близько 20 % населення Землі. Іслам пошире-ний переважно в країнах Центральної, Південно-Західної Азії, Африки, в Індонезії.

Буддизм та синтоїзм сповідують понад 11 % людства, трохи менше прихиль-ників індуїзму, конфуціанства й даосизму 7,5 %. Буддизм поширений у Східній, Південно-Східній та Південній Азії. Народи Південної Азії сповідують також індуїзм. Конфуціанство та даосизм розповсюджені переважно в Китаї. (Див. дод. ст. мал.).

Серед релігій, які є етнічною ознакою певного народу, найбільш поширені іудаїзм (євреї), синтоїзм (японці), сікхізм (сікхи в Індії), джайнізм (маратхи на півночі Індії) та інші.

5. Міське розселення, урбанізація і типи міст

Міське розселення — форма територіальної організації життя населення у вигляді міст, розвиток яких пов'язаний з розміщенням промислових підприємств, об'єктів будівництва, транспорту, з пост-індустріальними видами діяльності. Критерії віднесення до міст у різних країнах неоднакові. Так, у Данії містами вважають поселен-ня з кількістю жителів понад 250, Малайзії — 1 тис.» Непалі — 5 тис., США — 2,5 тис., Японії — 50 тис. Крім людності, в Японії та Бельгії при цьому береться до уваги критерій середньої щільності населення. В Індонезії, Замбії, Перу введено критерій так званих міських ознак, під якими розуміють рівень благоустрою та наявність певних зручностей (електрика, каналізація, мережа культурно-побу-тових закладів).

До категорії міст в Україні відносять населені пун-кти з людністю понад 10 тис. осіб, серед яких не менше двох третин становлять робітники, службовці та члени їхніх сімей. Відсутність єдиних критеріїв для визначення міст свідчить про те, що вони на-вряд чи доцільні, оскільки існують великі відмінності в різних регіо-нах в освоєнні територій та їх заселенні, у природних умовах прожи-вання та ін.

Міське розселення характеризується такими властиво-стями: високою щільністю мережі та інтенсивністю розвитку міських поселень; великою насиченістю й тісними зв'язками між поселен-нями і всередині їх; різноманітністю вибору (місць роботи, видів спілкування, відпочинку тощо) і великою щільністю контактів; ускладненням форм розселення. Урбанізаційному розселенню властиві динамічність (зміна розселення в просторі й часі), ієрархічність (співпідпорядкованість різних форм розселення), багатофункціональність (виконання різних функцій; місць проживання людини, концентрації різних видів діяльності).

Урбанізація (англ. urbanization, від лат. urbanus — міський, urbs — місто) — процес підвищення ролі міст у розвитку суспільства. Виявляється у зростанні міських поселень, концентрації населення в них, особливо у великих містах, у поширенні міського способу життя на всю мережу поселень. Рушійними силами урбанізації є розвиток продуктивних сил, технічний і соціальний прогрес, розширення ра-мок суспільного поділу праці, зростання продуктивності праці в сільському господарстві, збільшення територіальної та соціальної рухливості населення. Порівняльний аналіз демографічних аспектів розвитку урбанізації в різних країнах світу прийнято базувати на даних про рівень урбанізованості населення — частки міського на-селення в загальній його чисельності.

Динаміка урбанізації вигля-дає так. У 1800 p. частка міського населення становила близько 3%, 1850 p. — 6,4, 1900 p. — 19,6, 1992 p. — 43%. В Австралії, Північній Америці, Європі, Латинській Америці та Океанії 1990 p. переважало міське населення. Населення афро-азіатських країн завдяки своїй великій чисельності створює перевагу села над містом у середньому в світі. Найвищий процент міського населення мають розвинені країни (1990 p.): в Європі — Великобританія (89,1%), Швеція (84%), Бельгія (96,9%) та ін.; у Північній Америці — США (75%), Канада (77,1%); в Латинській Америці — Венесуела (90,5%), Аргентина (86,3%); в Азії — Ізраїль (91,6%), Кувейт (95,6%), Японія (77%); Австралія (85,5%); в Африці — ПАР (59,5%), Туніс (54,3%). Коли частка міського населення перевищує 70%, темпи урбанізації зазви-чай сповільнюються.

Контрурбанізація — соціально-економічні процеси, протилежні урбанізації. Теоретичні концепції та практичні заходи, спрямовані на обмеження урбанізаційних процесів, виходять з уявлення про можливість регулювання суспільного розвитку, зокрема й росту міст. Перевага віддається економічним методам, скерованим на раціональ-ніше розміщення галузей економіки, зміну напрямів міграційних потоків, розвиток приміських зон. Заходи з контрурбанізації тісно пов'язані з регіональною політикою. Контрурбанізація характерна тільки для розвинених країн і є процесом, що слідує за урбанізацією. Більшість учених схильна вважати контрурбанізацію новою фазою міського розвитку. Для деяких країн, що розвиваються, характерни-ми є зміни поляризації урбанізації, коли прискорено ростуть середні міські агломерації та сповільнено — великі процеси. Контрур-банізація в розвинених країнах і зміна поляризації в країнах, що розвиваються, пов'язані зі змінним характером потоків міграції.

Рурбанізація (від англ. rural — сільський та урбанізація) — про-цес поширення міських форм і умов життя на сільську місцевість. Рурбанізація може супроводжуватися міграцією міського населення в сільські поселення, перенесенням у сільську місцевість форм гос-подарської діяльності, характерних для міст, у тому числі промисло-вості, сфери обслуговування та ін. Здійснюється, з одного боку, залу-ченням сільських жителів до міської культури, а з іншого — з допо-могою втягування сільських поселень провідними міськими центра-ми у сферу своєї діяльності, перетворення сільської місцевості на функціональну складову виробничо-територіальних систем, що фор-муються на базі великих міст.

Місто — населений пункт, віднесений згідно з законодавством держави до категорії міст і має, як правило, значну (порівняно з сільськими поселеннями) чисельність населення, зайнятого переважно у промисловості, торгівлі, сфері обслуговування, науці, культурі. Міста мають свою територію, обмежену так званою міською межею, зде-більшого досить стійкою. Населення міст 1992 p. складало 43% всього населення світу. Великих міст, які мають більше 100 тис. жителів, у світі близько 2,4 тис., у тому числі понад 200 з них мають більше 1 млн.. жителів (в Україні — 5). Перші міста