Реферат на тему

Трудові ресурси сучасної цивілізації

Розгляд ресурсного потенціалу сучасної індустріальної цивілізації буде неповним без аналізу трудових ресурсів. У матеріалах та документах статистичних служб різних країн при аналізі й плануванні трудових ресурсів використовуються такі поняття, як "населення", "трудові ресурси", "економічно активне населення" (зайняте і незайняте у виробництві), "непрацездатне населення". Категорія "трудові ресурси" не має досить чіткого визначення порівняно з категорією "населення". Під трудовими ресурсами розуміють частину населення, яка досягла необхідного фізичного розвитку, розумових здібностей і знань для праці у народному господарстві. Останнім часом у літературі часто трапляється поняття "людський капітал" (Human capital), яке зі складу трудових ресурсів виділяє найбільш підготовлену частину для участі в сучасному виробництві. Масштаби трудових ресурсів характеризують потенційну масу живої праці, або ж "запас" робочої сили, яким володіє суспільство для задоволення своїх потреб. Економічно активне населення-це частина працездатного населення, зайнята суспільно корисною працею, яка дає їй доход, необхідний для відтворення самої себе. До структури економічно активного населення включаються особи найманої праці, власники підприємств, члени сімей, що допомагають підприємцям. Частка економічно активного населення залежить від частки працездатних в усьому населенні, а також від ступеня зайнятості окремих вікових груп. Термін "економічно активне населення" використовується у міжнародній системі понять, але в багатьох країнах він статистичне чітко не визначений. Часом в економічних виданнях "економічно активне населення" (economicaly active population) і "робоча сила" (labour force) вживаються як синоніми і часто ототожнюються з трудовими ресурсами, що дещо ускладнює аналіз статистичних даних цих понять.
Статистика промислово розвинутих країн включає до економічно активного населення громадян віком від 15 років, тоді як у країнах, що розвиваються, - із 12- 14 років, а в окремих африканських країнах - навіть із шестирічного віку. Ця частина населення у промислово розвинутих країнах складає трохи більше 45%, у країнах, що розвиваються, даний показник у середньому трохи менший від 40%. Прогнози показують, що до 2000 р. усе населення землі досягне приблизно 6,2 млрд чоловік, у тому числі економічно активне населення буде сконцентроване переважно в країнах "третього світу" (приблизно 1,9 млрд чоловік), а в індустріально розвинутих країнах у результаті старіння населення ця частка скорочуватиметься. На кінець 80-х - початок 90-х років у галузях матеріального виробництва всього світу було зайнято 1360 млн чоловік, з яких 140 млн - у промислово розвинутих країнах Заходу, 650 млн - у країнах, що розвиваються. У США в цій сфері працювали 37 млн, Західній Європі - 66 млн та в Японії - 26 млн чоловік.
В останні десятиріччя демографічна ситуація на Заході, а також у деяких державах СНД, у тому числі в Україні, характеризується тривожними тенденціями. Йдеться про те, Що в окремих країнах населення збільшується або повільно, або ж не зростає зовсім. Чисельність населення України від 01.01.1994 p. по 01.0.1.1996 p. зменшилась із 52,1 млн чоловік до 51,3 млн, або на 1,5%. Таке зниження є наслідком як природного, так і міграційного руху населення. Крім того, помітна й така небезпечна тенденція - збільшення кількості "міні-сімей", тобто сімей, що складаються з однієї особи (Франція - одна з лідерів). З індустріальне розвинутих країн США - єдина держава, де населення стабільно збільшується, причому не лише за рахунок природного приросту, а й в результаті притоку іммігрантів, який на кінець 80-х років становив у середньому 600 тис. чоловік у рік. Найбільш високі темпи приросту населення (природного) спостерігаються в країнах "третього світу", про що свідчить таблиця 1.
Високі темпи приросту населення країн, що розвиваються, при збереженні його "омолодженої" вікової структури (майже 34% людей у віці до 15 років) форсують збільшення масштабів трудових ресурсів. Це призводить до необхідності створення нових робочих місць з метою ліквідації часткового чи повного безробіття (до 2000 р. потрібно створити майже 1 млрд робочих місць). Розрахунки експертів Міжнародної організації праці (МОП) показують, що для задоволення потреби в зайнятості й ліквідації безробіття до 2025 р. на планеті необхідно щорічно додавати 50 млн робочих місць, в тому числі 40 млн - у країнах, які розвиваються.

Однак такі оцінки не дають підстав для оптимізму, оскільки зробити це практично неможливо з багатьох причин, однією з яких є НТР. Відомо, що науково-технічна революція, крім позитивних результатів, має й негативні, один з яких - зростання безробіття внаслідок витіснення живої праці. Так, у Японії кожний робот позбавляє роботи трьох-чотирьох чоловік. У Франції, за прогнозами уряду, до 2000 р. запровадження мікроелектроніки призведе до скорочення чисельності промислових робітників на 40%, а службовців - на 1/3 (1994 р. у цій країні безробіття складало 9- 10%). Згідно з даними МОП, найбільш гостро від безробіття страждають Іспанія, Болівія та Пуерто-Ріко, де більше 20% активного населення - безробітні. Так, в Іспанії за 1974- 1985 pp. було ліквідовано майже 2 млн робочих місць, і безробіття охопило 21% економічно активного населення.
Перехід до ринкових відносин країн Східної Європи та держав СНД відбувається на тлі спаду виробництва, структурної перебудови економіки та супроводжується зростанням безробіття і, як наслідок, збільшенням еміграційних процесів. Уже 1991 р. рівень безробіття складав від 3% (Румунія) до 12% (Болгарія, Польща) економічно активного населення при середньому показникові в 7% у країнах ОЕСР. Згідно з оцінками, рівень