Таким чином, розробка наукових основ просторової організації суспільства, його удосконалення, вивчення територіальних суспільних систем виступають як пріоритетні завдання соціальної географії. –

1.3 –

Місце соціальної географії в системі наук визначається тією роллю, яку вона виконує в житті суспільства. Соціальна географія в системі наук, які вивчають соціально-територіальні відмінності, займає вузлове положення. Вона тісно пов’язана з різними суспільними регіональними науками, а також з природничо-географічними, насамперед з соціологією, економікою, іншими гуманітарними науками.

На становлення та розвиток суспільства в цілому, соціальної географії зокрема впливає багато факторів. Ще древньогрецькі вчені (Платон, Арістотель) вважали, що розвиток суспільства визначається природнім середовищем. В XVIII – XIX ст. таке мислення дістало назву “географічного детермінізму”, а його головними представниками були К. Ріттер, Г. Плеханов, Ф. Ратцель, котрі дотримувались думки, що розвиток суспільства, здатність його членів до праці, творчості залежить від природних умов того середовища, в якому вони живуть.

Радянська економічна географія, включно з українською географічною школою, не приділяла достатньої уваги вивченню географічних аспектів соціальних проблем, а тому відстали в розвитку даного напрямку географічної науки.

Підвалини соціальної географії в Україні закладались С. Рудницьким. Першу спробу він зробив виокремивши антропогеографію як окрему сукупність географічних дисциплін у складі географії людини, географії культури, економічної географії та політичної географії (детально цю проблему розглядатимемо в 3-ому пит.). –

3 –

У будь-якому суспільстві, незалежно від волі і бажання його членів, формуються зачатки соціально-географічних знань. З глибини віків доходять вони до нас у формі усних переказів, епосу, народних пісень тощо.

Ми опустимо період становлення української державності до кінця I тис. по Р. Хр., а зупинимось вже на IX-X ст., коли українська культура і наука довший час перебували під впливом Візантії. З одного боку це мало позитивне значення: візантійці зуміли консолідувати в собі багатство знань в першоджерелах, досвіді, поняттях, традиціях Пд. Європи та Передньої Азії, а з іншого боку такий стан речей негативно позначився на розвитку власної культури, науки, на нагромадження різного роду сучасних для того часу знань, в т.ч. і соціально-географічних.

Великі соціальні і соціально-географічні матеріали знаходимо у письмових пам’ятках древньоруської держави –“Повісті минулих літ”, “Київському” та “Галицько-Волинському літописах”, “Слові о полку Ігоревім”, “Повчання Володимира Мономаха своїм дітям”, “Руській правді”, “Слові про закон і благодать” Іларіона. Так, соціальна і економічна нерівність юридично була закріплена в збірці законів “Руська правда” (XI ст.), з якої видно, що за різні злочини передбачалось різне покарання.

Унікальним, виключно українським світовим соціальним феноменом було українське козацтво, завдяки якому Україна, що не мала власної держави, фактично існувала тривалий час як унікальне державно-політичне утворення. Цей феномен існував у географічному просторі, на території нинішньої України і соціальна географія просто повинна дослідити його з точки зору соціальної географії.

На середину XVII ст. було опубліковано Г.Л. де Бопланом карту української території і свою працю “Опис України”. Вона насичена соціально-географічними фактами, описами життя, побуту, релігійних переконань козаків та населення України того часу.

Надалі, з повною втратою своєї державності, Україна досліджується в основному іноземцями і то з метою захоплення земель і для розвитку промисловості.

Ситуація змінюється в XIX ст., коли починається відчуватись європейська тенденція потягу до знань, особливо серед молоді заходу України. Так, з’являються перші географічні факультети (1883р. – у Львівському університеті). Щоправда соціально-географічні дослідження провадять в основному вчені, що не зачисляються до географів.

Зокрема, слід відзначити економіко-статистичні (а їх без сумніву можна віднести і до соціально-географічних) стаття С. Подолинського “Життя і здоров’я людей на Україні”. Цікавими в цьому контексті є і праці М. Драгоманова, у яких він звертає увагу на соціальні та соціально-економічні проблеми того часу.

Заслуговують на увагу і соціально-географічні та статистико-економічні розвідки В. Навроцького (1847-1882), який проаналізував поділ тодішнього суспільства на експлуататорів і експлуатованих, вказавши на антагонізм в їх стосунках.

Великий вплив на становлення соціальної географії мав І. Франко. У його науковій спадщині центральне місце займала людина, і аналіз соціальних, соціально-економічних, соціально-географічних умов її проживання на фоні територіальної організації виробництва і рівня розвитку господарства в цілому. Саме він був ініціатором створення у Львові в 1883 р. “Етнографічно-статистичного кружка”. Значущою з даного питання видається праця І. Франка “Що таке поступ?”, де подається досить цікавий висновок: “ціла історія людського роду, то властиво і серія здруження людей, зливання одиниць з дрібних родин у громади, племена та держави”.

Не менш важливою для соціогеографів є наукова спадщина М. Туган-Барановського, визнаного в світі економіста. Так, у своїй праці “Психологічні фактори суспільного розвитку” (1904) він поділяє на п’ять груп потреб людей: 1) фізіологічні – для безпосередньої підтримки життя і почуття спадковості; 2) статеві; 3) симптоматичні інстинкти і потреби; 4) альтруїстичні; 5) потреби, що ґрунтуються на практичних інтересах.

На увагу соціогеграфів заслуговують праці С. Рудницького “Антропогеографія”, В. Кубійовича “Атляс України і суміжних земель”, “Географія українських і суміжних земель”.

Першу спробу виокремлення суспільної географії, як вже згадувалось, С. Рудницький робить у формі вичленення антропогеографії як окремої сукупності географічних дисциплін у складі географії людини, географії культури, економічної географії та політичної географії. У своїй “Нинішній географії”