Реферат на тему:

Системи заходів захисту ґрунтів від ерозії лісівничими методами

Ліс — наймогутніший і найдійовіший засіб боротьби з ерозією ґрунтів й екологічний стабілізатор у цілому. Сільськогосподарські угіддя, які належать до класу відкритих складних природних систем в умовах інтенсифікації сільського господарства та їх зростаючого антропогенного навантаження, зазнають значних змін від впливу лісових екосистем як природного, так і штучного походження. Різкі зміни у співвідношенні земельного фонду ландшафтів, передусім лісових насаджень і сільськогосподарських угідь, призводять до трансформації екологічної ситуації, пом’якшення або посилення дії несприятливих природних та антропогенних явищ. Питання оптимізації територій давно постали перед ученими. Так, ще у кінці ХІХ ст. В.В. Докучаєв висунув ідею, що в регіонах землеробства повинне бути певне співвідношення між оранкою, луками і лісом, а у степах лісистість має бути доведена до 15–18%.

Система лісомеліоративних насаджень — комплекс різного виду насаджень, які мають відповідні конструкції, взаємодіють між собою, створюють меліоративний ефект на певній території, що забезпечує захист ґрунтів і сільськогосподарських культур від впливу шкідливих природних явищ та сприяє одержанню високих і сталих врожаїв (Захаров П.С., 1978).

Види і призначення лісомеліоративних насаджень:

полезахисні лісосмуги (основні або поздовжні, поперечні, окружні) — поліпшення мікроклімату і гідрологічного режиму території, затримання снігу, підвищення вологості й родючості ґрунту, захист його і рослин при пилових бурях, підвищення врожайності культур і загальне екологічне значення;

стокорегулювальні (водорегулювальні, снігорозподільчі) лісосмуги — затримання та зарегулювання поверхневого стоку, сприяння рівномірному снігорозподілу, зменшення змиву і розмиву ґрунту, поліпшення мікроклімату, підвищення вологості та родючості ґрунту й врожайності сільськогосподарських культур;

прияружні і прибалкові лісосмуги — скріплення ґрунту кореневими системами, запобігання його розмиву, сприяння переведенню поверхневого стоку у внутрішньоґрунтовий, поліпшення мікроклімату і гідрологічного режиму території, а також полезахисне значення;

яружно-балкові лісонасадження включають: кольматуючі або мулофільтри; на укосах (схилах), по дну і на конусі виносу яру (балки); на еродованих крутосхилах балок — призначення те ж саме (див. п. 3), а також сприяння господарському використанню малопродуктивних земель;

лісонасадження навколо водойм (озера, водосховища, стави) включають: вітроломно-протиерозійні та протиабразивні лісосмуги, берегоукріплювальні й кольматуючі насадження — скріплення берегів, кольматаж твердого стоку, захист від замулення та випаровування, а заплавних земель — від розмивів і заносів піском та мулом, поліпшення використання вод місцевого стоку й умов риборозведення;

лісонасадження вздовж берегів і в заплавах річок: прируслові, призаплавні та надбрівкові лісосмуги, кольматуючі (мулофільтри) насадження, масивні насадження на схилах берегів і землях, не придатних для сільськогосподарського виробництва;

кулісні, куртинні, смугові та масивні лісонасадження у верхів’ях річок, гирлах та інших частинах гідрографічної мережі й на непридатних (щебенюваті, піщані тощо) для сільськогосподарського виробництва землях, які мають ґрунтозахисне, гідрологічне, водоохоронне та широке екологічне значення;

лісонасадження спеціального призначення (лісосмуги на зрошуваних і осушених землях, для садів (виноградників, розсадників, плантацій); захисні насадження на пасовищах);

лісонасадження на шляхах транспорту.

Полезахисні лісосмуги. Усі характеристики полезахисних лісосмуг (ПЛС) — захисна роль, розміщення, конструкції й типи культур, підбір лісових порід, схеми змішування та агротехніка створення — залежать від особливостей їхнього регіонального (зонального) використання.

Головне призначення (роль) лісосмуг: у Лісостепу — снігозатримання і боротьба з суховіями. Цим зумовлена їхня конструкція.

Вплив лісосмуг на польові угіддя:

зменшують швидкість вітру (загальна дальність впливу — 50–100 висот (Н); ефективна (агрономічно цінна) — 25–30 Н, де швидкість вітру знижується на 30–50%); у названій зоні (0–25(30)Н) відносна вологість повітря при суховіях підвищується на 2–3 (5)%, а температура знижується на 2–30С;

зменшують випаровуваність на 20–25%;

знижують транспірацію, а її продуктивність підвищують на 10%;

затримуються сніг на полях (у системі лісосмуг — весь); снігорозподільчі властивості лісосмуг поліпшуються за їхніми конструкціями — щільна, ажурна, продувна;

додаткова зволоженість ґрунту (запаси продуктивної вологи) зростає на 30–50 мм;

захищають ґрунти і сільськогосподарські культури при пилових бурях;

поліпшують властивості та родючість ґрунту; під тривалим впливом лісосмуг (25–30 років і більше) генезис ґрунтів поліпшується на один клас (умовно);

приріст урожаю сільськогосподарських культур на полях, захищених лісосмугами (в зоні до 25(30)Н ) зростає на 10–20(30)%; зернових — на 3–5 ц/га.

Усі захисні властивості лісосмуг і біологічна стійкість насаджень залежать від їхньої конструкції.

Лісосмуги розміщують у рівнинних умовах і на слабопологих схилах крутістю 1,5–20. Поздовжні лісосмуги — перпендикулярно до основного напрямку шкідливих вітрів (заметільні, суховії та які спричиняють пилові бурі); допускається відхилення ?300. Основні (поздовжні) лісосмуги розміщують на віддалі не більш як 25–30 їхніх висот Н (проектний вік — 25–30 років). Віддаль між цими лісосмугами (це ширина поля) на суглинкових ґрунтах не повинна перевищувати 600 м, на піщаних і супіщаних має бути 300–400 м. Віддаль між поперечними лісосмугами (довжина поля) на суглинках — до 2000 м, а на піщаних і супіщаних ґрунтах — 1000 м. Окружні лісосмуги розміщують із південного і східного боків землекористування. В умовах Лісостепу найефективніша продувна конструкція. Тому її необхідно створювати за деревно-тіньовим типом лісових культур.

Основні лісові породи (залежно від зони враховують їхні біологічні особливості й вимоги до грунтово-кліматичних умов): головні — дуб звичайний і червоний, береза повисла, сосна звичайна, модрина сибірська та європейська, ялина європейська, тополя бальзамічна, дельтолиста (канадська), Сімона (Китайська), пірамідальна і Боллє, горіх грецький та чорний; супутні (допоміжні) — липа дрібнолиста, клен гостролистий і польовий, груша звичайна, яблуня лісова, шовковиця біла, абрикос.

Схеми змішування лісосмуг (приклади). Кількість рядів — 3–5; величина міжряддя — 2,5 м; віддаль у ряду: між посівними місцями (дуб, жолуді) — 0,5–1 м, посадковими — 0,75–1(2) м; ширина